ЗОТЛІВАТИ і рідше ЗІТЛІВАТИ, аю, аєш, недок., ЗОТЛІТИ і рідше ЗІТЛІТИ, ію, ієш. док.
1. перев. 3 ос.
Руйнуватися, розпадатися від тривалого
використання, лежання і т. ін. — Юхимові так треба хоч би
сорочку білу. Мабуть, уже та й зотліла на ньому
(Андрій Головко, II, 1957, 366); Ще той папір від часу не
зотлів, — І пам'ятка лишилась людям здавна, — Де за
неграмотних французьких королів Підписувалась Анна
Ярославна (Дмитро Павличко, Бистрина. 1959, 24);
//
Поступово розкладатися гнити. Карали всіх, хто потаємно
карбував ті мідяки: злочинцям відсікали правиці й
прибивали їх до стіни Монетного двору, де вони й висихали
чи зотлівали... (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 516);
Уже на вулицях лютує грізний бій, і падають кати, щоб
у землі сирій зотліти назавжди... (Володимир Сосюра, II, 1958, 478);
Лягла [стерня] у теплий перегній, Зітліла (Андрій Малишко,
Звенигора, 1959, 188).
2. перев. 3 ос. Тліючи, згоряти до кінця, перетворюватися на попіл. Згоріло [село], зотліло, Попіл вітром розмахало, І сліду не стало (Тарас Шевченко, II, 1953, 151); [Харитон:] Соломія Гаврикова стояла позад мого Юхима, задрімала.. та й притулила свічку до Юхимової кухвайки: геть спина так і зотліла!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 46); * Образно. Неначе з днів дитинства, з далини, На карті постають передо мною Зелені суходоли і моря, В рудих пустелях зотліва зоря (Леонід Первомайський, I, 1958, 513); Я сам горю в труді й горів, Готовий, наче жар, зітліти, Але повчився в шахтарів В труді, не гаснучи, горіти (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 437).
3. перен. Не знаходячи вияву, поступово зникати (про почуття). Я знаю, що то єсть бажання, Котрих надія не згріва; Я знаю те тяжке змагання, Що в грудях марно зотліва (Володимир Самійленко, I, 1958, 100); Зараз у мене в кишені і шелестить біленький папірець з отим чудодійним словом і «зараховано», а радості немає. Мабуть, зотліла вона в чеканні (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 264).