Словник української мови

ЗОЗУЛЯ́СТЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до зозулястий. Весну шануй, Не спи, воркуй, Наш голуб зозулястенький! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 235);
//  у знач. ім. зозулястенька, кої, жін. Про курку з пір'ям такого забарвлення, як у зозулі. Лиш баба простягне суху долоню з сухими кришками хліба, зозулястенька цокає дзьобом в долоню і пощипує бабу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 273); — Що ж ти ще й відкараскуєшся, що ти моєї курки не припинала, як моя зозулястенька приволокла на лапці шманделок [клапоть] твоєї спідничаної пілки? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 6).