ЗОЗУЛИ́ЦЯ, і, жін., розм., рідко. Те саме, що зозуля. Та кувала зозулиця, Ой, на моїм току: Чи чули, ви, люди добрі, Дев'ятого року? (Українські народні думи.., 1955, 235); Зозулиця кує у гаю (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 466); * У порівняннях. Відчинила [неня] двері — і упала синові на груди. Зозулицею заголосила (Гнат Хоткевич, II, 1966, 109).