Словник української мови

ЗОЗУ́ЛИН, а, е. Прикм. до зозуля. Листків зеленії вуста солодке шлють зітхання... І лічить радості літа зозулине кування (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1956, 26); Левко.. спідлоба вивчає веснянкувате обличчя Матвія, сміється в душі: не обличчя, а зозулине яйце (Михайло Стельмах, I, 1962, 93);
//  Такий, як у зозулі. [Молодиці й дівчата (жалібно):] Ой, коли б ми, нещасливі, Зозулині крила мали, То б ми з вами, козаками, День і ніч літали (Нечуй-Левицький, II, 1956, 445).
▲ Зозулин льон див. льон; Зозулині сльози (Listera) — трав'яниста рослина з гронами дрібних зеленувато-жовтуватих квітів.