ЗРАДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗРАДИТИ, джу, диш, док., перех., рідше кому, чому, а також без додатка.
1. Займатися зрадництвом, діяти підступно, віроломно по відношенню до кого-, чого-небудь. Князі й бояри.. зраджують край свій очевидячки (Іван Франко, VI, 1951, 55); [Прочанин:] Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таку добрячу (Леся Українка, III, 1952, 127); О, Батьківщино!.. Не зрадили тебе твої донецькі діти (Володимир Сосюра, II, 1958, 477); Саксонська знать зрадила свій народ і почала допомагати Карлу [Великому] (Історія середніх віків, 1955, 26).
2. Порушувати вірність у коханні, дружбі. Розпускає [чоловік] поміж люди вісті, що він напивається з її причини, бо вона буцім його зраджує (Лесь Мартович, Тв., 1954, 267); Кохана, подруго моя, Одним тебе розважу: Не зраджував нікого я Й тебе ж повік не зраджу (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 48); Зрадила та, що любила... Зрадила мила мені, — Пусто у серці без неї, Сумно, як в темній труні (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 95).
3. Відмовлятися від попередніх звичок, переконань,
поглядів і т. ін., переставати дотримуватися
чого-небудь. Він звик здавна радіти кожному слову Гоголька,
і не зраджував цій звичці; уважно вслухався в зміст
написаного, милувався своїм молодим другом (Олексій Полторацький,
Повість.., 1960, 539); Соціал-шовіністи, зрадивши соціалізм
і перейшовши на сторону «своїх» капіталістів, природно
розкололись відповідно до групування капіталістів у війні
(Ленін, 24, 1950, 285); Він взнав усю історію морського
роду Богучарів, з якого тільки старший Устим зрадив
морські традиції — став сухопутним артилеристом
(Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 64).
Зраджувати (зрадити) своєму слову — не
дотримуватися свого слова. Було так, щоб державний вінценосець
Своєму слову зрадив, віру вбив?.. (Євген Кротевич, Вибр., 1959,
540); Зраджувати (зрадити) себе — переставати бути
самим собою, змінювати свою вдачу, поведінку і т. ін.
Саня голосно розсміялась. Гриць не зраджував себе:
завжди бував з нею отаким недотепою (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1956, 107); Не зраджувати (не зрадити) своєї натури
(вдачі) — діяти, чинити відповідно до своєї вдачі. —
Тепер побачимо, якої ти заспіваєш, дорогенька, Устинко, —
уже без лайки звернувся [управитель] до Морозенчихи,
і тут не зраджуючи своєї натури: чим більше мав когось
покарати, тим солодше звертався до нього в розмові
(Михайло Стельмах, I, 1962, 347); Батько сількора Василя..
був людиною неквапливою. Ні разу на своїм віку нікуди
він не поспішив і не зрадив своєї вдачі й по цей день
(Олександр Довженко, I, 1958, 71).
4. перен. Втрачатися, слабнути (про пам'ять, зір,
слух і т. ін.). Згодом, коли артист при мені
репетирував роль, я підказував йому текст, бо його часом
зраджувала пам'ять (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 32); В масі
людей він [дід Сава] хотів побачити Діну, але старі
очі зраджували, запливали сльозою й затуманювали
світ (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 46); Голос йому не зрадив,
і слова все так само впевнено зривалися з уст (Ле і Левада,
Південний захід, 1950, 220);
// Переставати виявлятися (про
стан, почуття). Терпіння зраджувало стару, але вона
не виказувала цього (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 232); Відчуття
часу не зраджувало мічмана (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
310);
// Переставати сприяти кому-небудь у чомусь
(перев. про долю). На літературну ниву я вийшов ще
не скоро. Одтягувало живе життя, зраджувала доля
(Степан Васильченко, IV, 1960, 40).
Мужність зраджує (зрадила, зрадить) кого — хто-небудь
втрачає мужність. — Чи зумієте ви до кінця
бути правдивим в своїй повісті? Чи не зрадить
мужність? (Яків Качура, II, 1958, 16); Сили (сила) зраджують
(зраджує і т. ін.) кого — сили вичерпуються у кого-небудь,
покидають когось. Мене зраджують сили, і я тихо
присідаю на землю (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 18); Не втекти
бідасі [ластівочці]: Скоро зрадить сила; Бистре око
в рябця І міцніші крила (Павло Грабовський, I, 1959, 213).
5. Виявляти, виказувати що-небудь перед кимось. Вони одягались завсіди порядно, навіть елегантно; ані в їх вигляді, ані в мінах, ані в словах ніщо не зраджувало тяжкої боротьби за щоденний хліб (Іван Франко, VI, 1951, 203); Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя, боячись зрадити свою присутність у хаті... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 154); Від хвилювання він аж побілів, хоча намагався жодним словом, жодним рухом не зрадити себе (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 235).
6. Не виправдовувати чиїх-небудь надій, сподівань. Перше враження від Славка не зрадило його (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 143).