ЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Доступний для сприймання,
ясний, дохідливий. Він забув, що його парафія не чула
од його десятки год живої моральної проповіді на
зрозумілій для селян народній мові (Нечуй-Левицький, III, 1956, 368);
Книга була Зінькові така зрозуміла, така зрозуміла,
як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько
тямив, розумів і почував.. Звалася та книга «Кобзар
Тараса Шевченка» (Борис Грінченко, II, 1963, 327); Вутанька, есе
більше насторожуючись, прислухалася до їхніх розмов,
до їхніх умовлянь. Якісь натяки, якісь не зовсім зрозумілі
докори (Олесь Гончар, II, 1959, 179);
// Який має близькі
кому-небудь думки, погляди, інтереси і т. ін. Досі Антін
здавався простим і зрозумілим. Все було в нім ясне,
добре відоме, укладалося в рамки, а от... (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 297); Варавка був найцікавіший і найзрозуміліший
для Клима (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл.
Хуторяна, I, 1952, 21).
2. Який має підставу, закономірний. Мені вже
хотілось би так чи сяк заспокоїти зрозумілу цікавість
авторову (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 155); Але це була не втома,
а зрозуміла байдужість (Олесь Донченко, V, 1957, 420).
Зрозуміла річ, у знач. вставн. сл. — зрозуміло,
звичайно.