в означеннях
Тлумачення, значення слова «зринати»:

ЗРИНАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗРИНУТИ, ну, неш, док.

1. Підніматися з глибини води на поверхню; випливати. [Водяник (до Русалки):] Іди на дно! Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води! (Леся Українка, III, 1952, 192); Де-не-де щось чорне швидко пливло по воді, то зринаючи нагору, то знову потопаючи (Борис Грінченко, I, 1963, 420); Дельфін поринає углиб і зринає (Микола Зеров, Вибр., 1966, 372);  * Образно. [Недвбитий:] Думка б ушкварить веселої, а струни, буцім на злість тобі, загудуть сумної і розбуркають в старечім серці колишнє лихо.. і діла колишні, діла давні, незабутні зринуть наверх і плавають перед очима (Марко Кропивницький, V, 1959, 10).

2. перен. Стрімко підніматися, злітати вгору. То жайворонки, зринувши в блакить, Співали у безумнім забутті (Максим Рильський, Урожай, 1950, 84); Сліпучо-білими стрілами зринули вгору одна по одній три сигнальні ракети (Яків Качура, Вибр., 1953, 390);
//  Раптово з'являтися, показуватися. Над містом зринали і розсипалися вгорі фейєрверки (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 178); Червоними, білими й жовтими плямами з тієї зелені мальовниче зринали дахи будинків (Яків Баш, Надія, 1960, 163); [Олізар:] Ну, а чого ж то слізки на очі зринули? (Степан Васильченко, III, 1960, 442).

3. перен. Виникати, зароджуватися (про думки, почуття, рішення і т. ін.). Тут до Енея звернувшись, хоробрий Ахат обізвався: «Сину богині, яка в твоїм серці зринає ухвала?» (Микола Зеров, Вибр., 1966, 238); Коли вночі поглянеш за Дніпро, На вогники Микільської слобідки, Відчуєш враз, як лагідне тепло В душі зринає, сам не знаєш звідки (Любомир Дмитерко, Київські кручі, 1962, 18); На хвилинку в лейтенанта зринуло припущення, від якого радісно забилося серце (Петро Панч, Іду, 1946, 36);
//  Поставати, з'являтися (в уяві, пам'яті, думках і т. ін.). [Князь:] О боже! Із-за неї в тямці Зринає образ дорогий, коханий Моєї жінки (Іван Франко, IX, 1952, 215); Зринуло чомусь в пам'яті і власне дитинство, злидні вдома, поневіряння по наймах... (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 133); Немов з туманної далини зринули такі знайомі риси Настусі. Гострий носик, зелені крапинки на обличчі, широко посаджені витрішкуваті очі (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 119);
//  Ставати відчутним, виявлятися, проявлятися. Отоді все зле та тихе, що було за душею в одрадян, зразу вивернулось зі споду, зринуло наверх (Панас Мирний, IV, 1955, 254); Все незрозуміле й таємниче, всі побоювання, які [Сахно] щойно заспокоїла, зринули знову ще з більшою силою (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 49).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 704.

Коментарі (0)

ЗРИНАТИ 2, аю, аєш, недок., ЗРИНУТИ, ну, неш, док.

1. Починати звучати, доноситися (про звуки). Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 181); Зринали якісь невиразні далекі й таємні лісові звуки (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 87); Гурт змішався, як тільки зринув гудок паровоза (Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 47); Юрба заворушилася, перебіг шелест, зринули вигуки (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 73);
//  тільки недок. Лунати, чутися час від часу. На тисячі гектарів, на багато кілометрів у просторах розкинулись ці степові каменоломні, над якими то тут, то там зринають вибухи (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 287); Чувся тихий гомін матросів і солдатів, часом зринав тихий сміх, гострий жарт (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 439).
 Зринати (зринути) з уст (губів) — те саме, що Зриватися (зірватися) з язика (з уст, губів) (див. зриватися). Хай жодне слово пусте З уст не зрине (Максим Рильський, II, 1960, 9).

2. тільки док., з чого і без додатка. Звільнитися від якоїсь прив'язі, пут і т. ін. або вислизнути, зірватися з чого-небудь. «Дончак» став на диби, перервав навушник і зринув з вуздечки, що залишилася в Дмитрових руках (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 289); Він дбайливо ув'язував себе якомога міцніше, щоб не зринути з петлі, не зірватись (Олесь Гончар, III, 1959, 102).

3. Раптово залишати якесь місцеперебування; кидати якусь роботу і т. ін. Сергійко, як тільки зринав із дому, забував про материні накази і запотиличники, робив своє (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 26); Хай вам біс! Коли я вже зрину звідси на якусь тихішу будову або майну в місто (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 704.

Коментарі (0)