ЗРИВАТИ, аю, аєш, недок., ЗІРВАТИ, зірву, зірвеш, док., перех.
1. Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо). Дівчина.. почала зривати та збирати зілля (Марко Вовчок, I, 1955, 350); Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од роси квітку до лиця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 419); Варвара мовчки пройшла до грузовика в кущах і побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (Кучор, Чорноморці, 1956, 357); Я б зірвала той горішок — Не дістану тільки (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 133); Я для тебе в зеленому мареві трав журну айстру сьогодні зірвав (Володимир Сосюра, I, 1957, 252).
2. Рвучко відокремлювати що-небудь
прикріплене. Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок
удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації
(Андрій Головко, II, 1957, 257); Офіцер-зв'язківець привіз листи.
— Це від Єрмолова, — зрадів Багратіон, зриваючи
печатку (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 97); Далі зірвали
стелю [у хаті]... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 223); Незабаром
до вагона підійшло кілька людей. Зірвали пломбу (Яків Качура,
II, 1958, 351);
// Рвучким рухом знімати, стягати
що-небудь з когось, чогось. Вже пахне мені та свіжа та
прозора глибина — на бігці усе з себе зриваю, та з кручі
шубовсть в озерце... (Марко Вовчок, VI, 1956, 297); Зриває
[Ведмідь] скатертину зі столу, накривається і тікає
(Олександр Олесь, Вибр., 1958, 495); Савенко зриває з себе
гімнастерку, показує посмуговані шаблями плечі (Михайло Чабанівський,
Катюша, 1960, 14); З лісу вилітає вершник і мчить до них.
Шолом з голови зірвав і махає (Антон Хижняк, Д. Галицький,
1958, 602);
// безос. Поїзд ішов швидко, і з Уласа, коли
він визирав у вікно, зірвало картуз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
53);
// Руйнувати (про силу води, вітру та ін.). Місточки
збиваю, всі гребельки зриваю, .. бо весняна вода, як воля
молода! (Леся Українка, III, 1952, 186); Щохвилини ми ждемо,
що вітер зірве дах або вирве із мерзлого ґрунту будинок
і перекине його (Микола Трублаїні, I, 1955, 228); Темної горобиної
ночі вода розмила греблю, зірвала перемичку між
старими й новими виробками (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 240);
// безос. На горищі ревіло і тріщало, неначе дах зривало
з хати (Олекса Стороженко, I, 1957, 352);
// Відокремлюючи верхній
шар чого-небудь (пилу, піску, снігу і т. ін.), підносити
вгору. — Вітер дужчає... зриває пісок, несе на посіви...
(Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 311);
// перен.
Примушувати кого-небудь швидко покидати, залишати щось (місце
перебування, роботу і т. ін.). Водночас німецьке
командування зривало нові свої дивізії з Італії та з союзницького
фронту і кидало на Дунай (Олесь Гончар, III, 1959, 225);
— А як там Оксана?.. — Тобі ж краще знати. Зірвав
дівчину з роботи, кинув у госпіталь та ще й питав
(Василь Кучер, Голод, 1961, 90).
♦ Зривати (зірвати) маску див. маска; Зривати
(зірвати) машкару див. машкара; На ходу підметки зривати —
діяти відчайдушно і нахабно (про людину, яка добре
вміє влаштовувати свої справи). — Я.. знав чимало
таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки
зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали
жалюгідними боягузами (Олесь Гончар, III, 1959, 25).
3. Примушувати кого-небудь дуже швидко, рвучко
вставати, підніматися, рушати кудись. — Давиде,
вставай! Вже сам Плачинда гукає і страх сердиться на
тебе! — лукавить Уляна. Якась невідома сила одразу ж
зриває парубка з ліжка (Михайло Стельмах, I, 1962, 99); Йому
вже не сиділося на місці. Гострий неспокій зривав його
з крісла (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 117); Як не поганяв
його [коня] Тягнирядно, а він що зірветься, та й стане..
Поки-то вершник зірве його знов (Андрій Головко, II, 1957, 179);
// безос. Мов вітром зірвало Воронюка з місця: стояв уже
в гурті — найвищий над усіми (Степан Васильченко, I, 1959, 317).
4. Руйнувати що-небудь за допомогою вибухової речовини, вибухом. Раз за разом повітря потрясали вибухи. То зривали одну з гір над бухтою (Микола Трублаїні, Мандрівники, 1938, 164); Розкажу я доньці твоїй, Валі, Як -зривав, Олексо, ти мости (Любов Забашта, Вибр., 1958, 26); Чути великої сили підземний вибух. [Ганджа:] Це ми стопінг, Лука, зірвали. На старій шахті (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 241).
5. Псувати (різь, нарізку і т. ін.) необережним рвучким рухом, сильним натисканням.
6. Перешкоджати здійсненню, виконанню, проведенню чого-небудь. — Тричі призначався твій звіт, і тричі ти не з'являвся, зривав збори (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 93); — Із-за твоєї скнарості ми не будемо зривати ремонт інвентаря, — пригрозив Оксен (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 120); Прорив води у котлован загрожував руйнацією цілої дамби. Це не тільки спричинилося б до великих витрат, а й зірвало б на певний час роботу в шлюзах (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 373).
7. розм. Вимагаючи, одержувати. Знаючи красі своїй ціпу, вона [Явдоха] торгувала нею, не пропускаючи случаю зірвати найбільше (Панас Мирний, I, 1949, 235).
8. перен. Бути причиною чого-небудь, викликати
щось. Так часом пісні згук єдиний Зрива нам згадок цілий
рій! (Михайло Старицький, Пост, тв., 1958, 43); Є свічада, так нерівно
обшліфовані, що навіть сам Аполлон одбивається в них
карикатурою і зриває в нас сміх (Леся Українка, IV, 1954,
134); Не було давньої веселості в Грицьковій хаті. Тільки
дитина коли-не-коли зірве усміх з уст (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 160); — Гей, соб, гей! — Крізь сон стрепенувся
Оверко, несамовито закричав невдалий погонич на ледащих
волів, що примарилися йому, зірвав сміх у гурті!
(Костянтин Гордієнко, II, 1959, 151);
// Зчиняти що-небудь. Отак
оп'ять зірвали січу! (Іван Котляревський, I, 1952, 284).
9. заст. Припиняти зв'язки, знайомство і т. ін. з ким-,
чим-небудь. — А не зриваю з ним [знайомим], бо має
остре перо, ще готов пошкодити (Іван Франко, II, 1950, 75);
Я гадаю, що Управа скоро хоче мене зараз мати,
повинна б.., не гаючись, прислати мені офіціального папера,
щоб я міг зірвати з Кримом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 161);
— Я зірву з ним знайомість (Леся Українка, III, 1952, 609).
♦ Зривати (зірвати) голос — надмірним
напруженням пошкодивши голосові зв'язки, втрачати голос.
Несвідомо копіюючи Вукотича, я мало не зірвав собі
голосу від напруження (Минуле українського театру, 1953, 84);
Зривати (зірвати) злість (досаду, серце і т. ін.). перев.
на кому — спрямовувати на кого-небудь своє
роздратування, свій гнів і т. ін. Він [управитель] останнім
часом просто занімів. Розтуляв рота хіба що для того,
щоб гейкнути на котрогось з челядників, на комусь
зірвати свою злість (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 192);
Кортіло вилаяти їх [пахолків] як слід, зірвати серце, але,
пригадавши свої міркування, він прибрав лагідного
вигляду і удав, ніби нічого не помітив (Зінаїда Тулуб, Людолови,
I, 1957, 90); Зривати очі кому — привертати чиюсь
увагу. У Ковалівку прибув секретар райкому Сагайдак і,
викликавши Костенка, порадив йому не зривати людям
очей отими допитами та викликами до сільради свідків
(Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 448).