Словник української мови

ЗСУ́НЕНИЙ, ЗСУ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зсунути. Він стояв на тротуарі, всміхнений, ..з капелюхом, зсуненим на потилицю (Іван Франко, VII, 1951, 188); Мати на мить забула про свою гризоту і замилувалася дочкою, її розчервонілим личком, на яке з-під зсунутої хустки вибилися лляні пасма кіс (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 108); В просторих класах [гімназії] парти були зсунуті геть під стіни (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 78);
//  зсунено, зсунуто, безос. присудк. сл. Столи було зсунуто докипи й застелено сніжно-білими скатертинами (Олесь Донченко, VI, 1957, 454).