ЗСУ́НЕНИЙ, ЗСУ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч.
до зсунути. Він стояв на тротуарі, всміхнений, ..з
капелюхом, зсуненим на потилицю (Іван Франко, VII, 1951, 188);
Мати на мить забула про свою гризоту і замилувалася
дочкою, її розчервонілим личком, на яке з-під зсунутої
хустки вибилися лляні пасма кіс (Валентин Речмедін, Весняні грози,
1961, 108); В просторих класах [гімназії] парти були
зсунуті геть під стіни (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 78);
// зсунено, зсунуто, безос. присудк. сл. Столи було
зсунуто докипи й застелено сніжно-білими скатертинами
(Олесь Донченко, VI, 1957, 454).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 724.