ЗУБ, а, чол.
1. мн. зуби, ів. Кістковий утвір у роті
людини та багатьох хребетних тварин, признач. для
схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для
захисту. Дарованому коневі в зуби не дивляться (Номис,
1864, № 4614); Сестра Меланія снідання впорала. Мала
вона тридцять і два зуби білі та здорові та роботящі.
О, які ж зуби! Усе молола ними, як жорном добрим
(Марко Вовчок, I, 1955, 253); Надворі ходив з люлькою в зубах
п'яненький Порох (Панас Мирний, I, 1949, 256); Жінка
злегенька розтулила червоні підфарбовані губи і,
повертаючи туди й сюди голову, роздивлялася в люстерко ридикюля
на свої блискучі, рівні й гострі зуби (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
2016); * Образно. На плотах тих лісоруби мчать стихії
напролом, і каміння гострі зуби їм загрожують кругом
(Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 41); * У порівняннях. В широких
отворах вікон біліли кахльові печі, немов зуби в щелепах
кістяка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 93).
Зуби мудрості — останні в зубному ряді великі
корінні зуби, які прорізуються в людини після 20 років;
Молочні зуби — зуби людини в дитячому віці, які після
шести років поступово випадають і замінюються новими,
постійними. Коли вже защербатів Данько, гублячи
молочні зуби і нетерпляче чекаючи справжніх, спробувала
була Яресьчиха влаштувати його пастушком до багачів
(Олесь Гончар, I, 1959, 8).
♦ Брати на зуби див. брати; Видирати (виривати)
зубами — докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь.
Хома.. видирав своє право зубами (Олесь Гончар, III,
1959, 310); Вилущити зуби див. вилущити; Вискалювати
(вискаляти, вискалити) зуби див. вискалювати;
Вишкіряти (вишкірити) зуби див. вишкіряти; Гострити
(точити) зуби: а) (на кого — що) прагнути заволодіти ким-,
чим-небудь, захопити когось, щось. Не гостри зубів
на чужеє (Номис, 1864, № 9651); Батьки та матері
гострили на його зуби, як на корисного жениха, особливо
убогші (Панас Мирний, II, 1954, 79); б) (на кого — що, рідше
проти, супроти кого — чого) гніватися на
кого-небудь; прагнути зробити комусь зло, прикрість;
намагатися позбавити кого-небудь чогось. — Що-о?! —
навіть зупинився Балика, налившись кров'ю. — Ми
підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський
точить зуби на нашу велю! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 410); — На Полтавщину нема вороття. Там
на мене управитель зуби гострить, закатує, бісів
німчура (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 437); Недарма
Данило хоче докладно знати, що діється в Галичі.
Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти
нього зуби (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495); Держати
(тримати) язик за зубами див. язик; Дзвонити
(видзвонювати, ляскати, цокотіти і т. ін.) зубами — тремтіти
від холоду або страху. Дзвоню зубами, бв мені зимно
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 268); Перебігла [Левантвна] двір
і заховалась ..за сажнями дров ..Вона сиділа там довго,
тремтячи зо страху й холоду, цокотячи зубами (Борис Грінченко,
II, 1963, 272); Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи
зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 123); Дивитися
(заглядати) в зуби кому — ставитися догідливо до
кого-небудь, сподіваючись якоїсь вигоди; потурати комусь;
До чорта в зуби; Чортові в зуби, розм.: а) уживається
на позначення глухого, небезпечного місця, скрутного
становища і т. ін. — Гей, братці, потрапили ми, по
всьому видно, до чорта в зуби, — заговорив хтось із
темного кутка (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 424); Так йому
було весело і приємно стояти в компанії з батьком і
коником в теплі гетьманського палацу з чарочкою, що він
готовий був за одну таку мить кинутись не тільки в..
огонь, а самому чортові в зуби (Олександр Довженко, I, 1958, 171);
б) (у сполуч. із сл. іди, ідіть) уживається як лайка.
[Бобренчиха:] Іди до чорта в зуби, бо як лайну,
то й ноги задереш (Володимир Самійленко, II, 1958, 78); Зав'язнути
(зав'язти, застрягнути, застрягти, нав'язнути, нав'язти
і т. ін.) в зуби (в зубах) кому — стати постійним
об'єктом чиїхось розмов, думок. [Терпилиха:] Знаю,
чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби
(Іван Котляревський, II, 1953, 17); — Е-е, коли б ви розказали про
замчище, діду, — Зав'язло тобі в зуби те замчище! Дивись,
і з голови не виходить (Панас Мирний, I, 1954, 173); Зав'яз їй
у зубах той Наумчик (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 116);
Засміятися на кутні зуби див. кутній; З зубів видирати
(видерти) — з великими труднощами, докладаючи
великих зусиль, одержувати що-небудь, домагатися
чогось. — От і купив, от тобі й нива! — думав Роман..
— Ціпов'яз з зубів видер мені ниву!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
106); Зігнати з зубів оскому див. оскома; Зламати
(поламати) зуби на чому — віддати багато зусиль, праці,
але не справитися з чим-небудь. Невже він може
повірити, що ця дівчина, практикантка, розв'язала проблему,
на якій зламали зуби видатні інженери? (Вадим Собко, Срібний
корабель, 1961, 188); Зуб за зуб — відповідати на
образу, кривду, заподіяне зло і т. ін. тим самим. Він рад
був, що може відплатити Рифці зуб за зуб (Іван Франко, V,
1951, 424); — А що ж, вони наших рубатимуть, на
рожни підійматимуть, а ми з ними цяцькатись? —
говорили бійці загону. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! Щоб
ніхто потім не сказав, що ми, українські незаможники,
не вміли своїх класових ворогів загнуздати! (Олесь Гончар,
II, 1959, 233); Зуб з зубом не зведе; Зуб на зуб не
попадає (не попадав, не попаде) — уживається при
вираженні дуже сильного відчуття холоду або страху перед
ким-, чим-небудь. Змерзла ж [Маруся] то так, що
зуб з зубом не зведе, так і труситься (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
80); Селянин так перемерз у дорозі, що зуб на зуб не
попадав (Петро Колесник, Безсмертний Кобзар, 1961, 36); Зубами
вчепитися (триматися) за що; Зубами держати (тримати)
що: а) дуже міцно триматися за що-небудь; б) зберігати
за собою, докладаючи всіх зусиль. Славка наступала
батькові на горло — кинь торгівлю. Сава зубами вчепився
за свою скриньку — не лишу! (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 79);
— Землі не дам! Зубами держатиму, — не пущу!
(Панас Мирний, I, 1949, 240); Зуби замовляти (заговорювати,
заговорити) кому — відвертати увагу кого-небудь від
чогось, спрямовуючи розмову на інше; вводити в оману,
дурити когось. — Не вірте, це він зуби нам замовляв!
Це брехня! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); [Явдоха:] Ондечки
батько знов чимчикують, балакайте, балакайте собі
тут, а я піду їм назустріч та й заговорю зуби (Марко Кропивницький,
II, 1958, 434); Зуби з'їсти (проїсти, попроїдати) на
чому — мати великий досвід, знання у чому-небудь. — Я
зернини не висію по культивації. Я зуби на гречці з'їв
(Микола Рудь, Гомін.., 1959, 134); Молодий агроном не цурався
старих людей, які зуби проїли на тій землі, все
випитував їхній досвід (Юрій Яновський, Мир, 1956, 286); Зуби
показувати — виявляти свою злостиву, лиху вдачу;
Зціпивши зуби див. зціпити; Кидати (кинути, покласти) що
на зуб (на зуби) — їсти, з'їдати. — От матінку маю, —
скаржився Денис. — Де що в хазяйстві найласіше —
зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був!
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 242); — Ви собі дома, може, хоч який
сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (Петро Панч,
Синів.., 1959, 23); Класти зуби на полицю див. класти;
Клацати зубами див. клацати; Крізь зуби цідити
(казати і т. ін.) — говорити невиразно, ледь розтуляючи
рота. Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі
брови і з презирством цідив крізь зуби: — Голота!
що воно має... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52); Він було казав
що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 134); Мати зуб (зуба) на (проти)
кого, розм. — гніватися на кого-небудь; прагнути
зробити неприємність, прикрість комусь. Пан Андрій
..мав зуба на Кшивокольського за його завжди зухвалі й
ґвалтовні виступи (Гнат Хоткевич, Довбут, 1965, 23); Не клади
пальця (пальців) в зуби (на зуби) див. класти; Не по
зубах кому, чиїх — не під силу кому-небудь. — Чи
справді хочеш послухати лекцію?.. Вона ж для тебе
непідходяща, не по твоїх, як то кажуть, зубах, —
говорив глузливим тоном парубок (Гордій Коцюба, Нові береги,
1959, 103); Ні (ані) в зуб, розм. — анітрохи, аніскільки.
Він математики ні в зуб не знав (Леся Українка, V, 1956, 11);
З людиною буває часто так, Що, добре знаючи
колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє
(Максим Рильський, Поеми, 1957, 263); Озброїтися (озброїти,
озброєний) до зубів — дуже добре озброїтися (озброїти,
озброєний) З-за горба вихопились лавою, прорвали всі вали —
топчуться кіньми й гасають з гиком чеченці. Коні під
ними, як змії.. А самі люті, озброєні до зубів (Андрій Головко,
II, 1957, 330); Уночі Карапетян і Гаркавий, озброївшись
до зубів, виповзли з траншеї і зникли у підземеллі (Вадим Собко,
Вогонь.., 1947, 56); Перелічити зуби кому — вдарити
по зубах кого-небудь, повибивати зуби комусь. —
Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить,
і служби позбавить (Михайло Стельмах, I, 1962, 88); Перетирати
на зубах кого — розпускати плітки, лихословити про
кого-небудь. Панійки скреготять, як ті сороки: без
сорому кожного на зубах перетирають (Панас Мирний, I,
1949, 198); Потрапити (попасти) на [гострі (голодні)]
зуби кому — стати предметом лихослів'я, пліток.
Уся сім'я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто
тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (Степан Чорнобривець,
Потік.., 1956, 87); Пробувати на зубах — перевіряючи
зубами твердість монети, визначати, фальшива вона
чи ні. — Ай, славна монета! Ай, добра монета, —
говорив він, вертячи червінець і пробуючи його на зубах
(Олександр Довженко, I, 1958, 267); Скалити (шкірити) зуби, без
додатка і до кого; Продавити (сушити і т. ін.) зуби;
Торгувати зубами, розм. — посміхатися, осміхатися;
сміятися. Писарці скалили жовті зуби та реготались,
аж поки рудий писар не гримнув на них (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 38); — Вона коби лише на вулиці стояти та до всіх
парубків зуби шкірити! — воркотів Максим (Наталія Кобринська,
Вибр., 1954, 110); Ця дурна дівка завжди
продавала зуби. — Ги-ги... (Іван Микитенко, II, 1957, 148); Одчинив
[Безбородько] борота і вдоволено засміявся... — Чого це
ти, чоловіче, зуби сушиш? — обізвалась із городця Марія
(Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 252); — А ти чого зубами
торгуєш? Тут, про діло балакають! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
119); Скреготати (скреготіти, заскреготите,
заскреготіти, скрипіти, заскрипіти) зубами — виявляти лють,
роздратування, досаду. — Ви були на фронті? — Був.
— Теж скреготали зубами по окопах, що авіація нас
не прикриває? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 74); — Бережись
цієї гадюки. Ми назвали її ротатою Бертою. Вона
викидала на сніг маленьких дітей. Ух! — заскреготала
зубами Божена (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 211); В пастуха
надулись жили, і він зубами заскрипів: «Ну, стій.
Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!»
(Володимир Сосюра, I, 1957, 353); Третячка на зубах вигравати
(виграти) — бити кого-небудь по зубах. [Хома:] Я тобі
такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами
залящить (Микола Костомаров, I, 1967, 274); У чорта в зубах, розм. — у
глухому, небезпечному місці. — Бодай вже ти задубів,
як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
29); Хоч зубами виривай (видирай) — уживається для
вираження великих труднощів, великих зусиль при
добуванні чого-небудь. Їхня [зв'язківців] справа
буденна, проста — визволяти з затверділих снігових
заметів [телефонний] дріт, який мов уріс туди, укорів так,
що хоч зубами виривай (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 249);
Як дам, то й зубів не визбираєш!; Так дам, що й зубів
не визбираєш!, фам. — уживається як погроза сильно
побити кого-небудь.
2. мн. зуби і зуб'я, спец. Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін.); зубець (у 1 знач.). [Перша молодиця (озирнулась на дівчину):] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (Марко Кропивницький, I, 1958, 482); Скреготав десь екскаватор, сталевими гострими зубами люто вгризався в недобиту фашистськими бомбами стіну (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 53); Максим вносить довгі залізні прути, з яких потім рубатимуть зуби для борін (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 116); Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб України, 4, 1967, 22).
3. етн. Назва народної пісні і танцю. Бандура горлиці бриньчала. Сопілка зуба затинала (Іван Котляревський, I, 1952, 73).