в означеннях
Тлумачення, значення слова «зуб»:

ЗУБ, а, чол.

1. мн. зуби, ів. Кістковий утвір у роті людини та багатьох хребетних тварин, признач. для схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту. Дарованому коневі в зуби не дивляться (Номис, 1864, № 4614); Сестра Меланія снідання впорала. Мала вона тридцять і два зуби білі та здорові та роботящі. О, які ж зуби! Усе молола ними, як жорном добрим (Марко Вовчок, I, 1955, 253); Надворі ходив з люлькою в зубах п'яненький Порох (Панас Мирний, I, 1949, 256); Жінка злегенька розтулила червоні підфарбовані губи і, повертаючи туди й сюди голову, роздивлялася в люстерко ридикюля на свої блискучі, рівні й гострі зуби (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 2016);  * Образно. На плотах тих лісоруби мчать стихії напролом, і каміння гострі зуби їм загрожують кругом (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 41);  * У порівняннях. В широких отворах вікон біліли кахльові печі, немов зуби в щелепах кістяка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 93).
 Зуби мудрості — останні в зубному ряді великі корінні зуби, які прорізуються в людини після 20 років; Молочні зуби — зуби людини в дитячому віці, які після шести років поступово випадають і замінюються новими, постійними. Коли вже защербатів Данько, гублячи молочні зуби і нетерпляче чекаючи справжніх, спробувала була Яресьчиха влаштувати його пастушком до багачів (Олесь Гончар, I, 1959, 8).
Брати на зуби див. брати; Видирати (виривати) зубами — докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Хома.. видирав своє право зубами (Олесь Гончар, III, 1959, 310); Вилущити зуби див. вилущити; Вискалювати (вискаляти, вискалити) зуби див. вискалювати; Вишкіряти (вишкірити) зуби див. вишкіряти; Гострити (точити) зуби: а) (на кого — що) прагнути заволодіти ким-, чим-небудь, захопити когось, щось. Не гостри зубів на чужеє (Номис, 1864, № 9651); Батьки та матері гострили на його зуби, як на корисного жениха, особливо убогші (Панас Мирний, II, 1954, 79); б) (на кого — що, рідше проти, супроти кого — чого) гніватися на кого-небудь; прагнути зробити комусь зло, прикрість; намагатися позбавити кого-небудь чогось. — Що-о?! — навіть зупинився Балика, налившись кров'ю. — Ми підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський точить зуби на нашу велю! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 410); — На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує, бісів німчура (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 437); Недарма Данило хоче докладно знати, що діється в Галичі. Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495); Держати (тримати) язик за зубами див. язик; Дзвонити (видзвонювати, ляскати, цокотіти і т. ін.) зубами — тремтіти від холоду або страху. Дзвоню зубами, бв мені зимно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 268); Перебігла [Левантвна] двір і заховалась ..за сажнями дров ..Вона сиділа там довго, тремтячи зо страху й холоду, цокотячи зубами (Борис Грінченко, II, 1963, 272); Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 123); Дивитися (заглядати) в зуби кому — ставитися догідливо до кого-небудь, сподіваючись якоїсь вигоди; потурати комусь; До чорта в зуби; Чортові в зуби, розм.: а) уживається на позначення глухого, небезпечного місця, скрутного становища і т. ін. — Гей, братці, потрапили ми, по всьому видно, до чорта в зуби, — заговорив хтось із темного кутка (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 424); Так йому було весело і приємно стояти в компанії з батьком і коником в теплі гетьманського палацу з чарочкою, що він готовий був за одну таку мить кинутись не тільки в.. огонь, а самому чортові в зуби (Олександр Довженко, I, 1958, 171); б) (у сполуч. із сл. іди, ідіть) уживається як лайка. [Бобренчиха:] Іди до чорта в зуби, бо як лайну, то й ноги задереш (Володимир Самійленко, II, 1958, 78); Зав'язнути (зав'язти, застрягнути, застрягти, нав'язнути, нав'язти і т. ін.) в зуби (в зубах) кому — стати постійним об'єктом чиїхось розмов, думок. [Терпилиха:] Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби (Іван Котляревський, II, 1953, 17); — Е-е, коли б ви розказали про замчище, діду, — Зав'язло тобі в зуби те замчище! Дивись, і з голови не виходить (Панас Мирний, I, 1954, 173); Зав'яз їй у зубах той Наумчик (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 116); Засміятися на кутні зуби див. кутній; З зубів видирати (видерти) — з великими труднощами, докладаючи великих зусиль, одержувати що-небудь, домагатися чогось. — От і купив, от тобі й нива! — думав Роман.. — Ціпов'яз з зубів видер мені ниву!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 106); Зігнати з зубів оскому див. оскома; Зламати (поламати) зуби на чому — віддати багато зусиль, праці, але не справитися з чим-небудь. Невже він може повірити, що ця дівчина, практикантка, розв'язала проблему, на якій зламали зуби видатні інженери? (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 188); Зуб за зуб — відповідати на образу, кривду, заподіяне зло і т. ін. тим самим. Він рад був, що може відплатити Рифці зуб за зуб (Іван Франко, V, 1951, 424); — А що ж, вони наших рубатимуть, на рожни підійматимуть, а ми з ними цяцькатись? — говорили бійці загону. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! Щоб ніхто потім не сказав, що ми, українські незаможники, не вміли своїх класових ворогів загнуздати! (Олесь Гончар, II, 1959, 233); Зуб з зубом не зведе; Зуб на зуб не попадає (не попадав, не попаде) — уживається при вираженні дуже сильного відчуття холоду або страху перед ким-, чим-небудь. Змерзла ж [Маруся] то так, що зуб з зубом не зведе, так і труситься (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 80); Селянин так перемерз у дорозі, що зуб на зуб не попадав (Петро Колесник, Безсмертний Кобзар, 1961, 36); Зубами вчепитися (триматися) за що; Зубами держати (тримати) що: а) дуже міцно триматися за що-небудь; б) зберігати за собою, докладаючи всіх зусиль. Славка наступала батькові на горло — кинь торгівлю. Сава зубами вчепився за свою скриньку — не лишу! (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 79); — Землі не дам! Зубами держатиму, — не пущу! (Панас Мирний, I, 1949, 240); Зуби замовляти (заговорювати, заговорити) кому — відвертати увагу кого-небудь від чогось, спрямовуючи розмову на інше; вводити в оману, дурити когось. — Не вірте, це він зуби нам замовляв! Це брехня! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); [Явдоха:] Ондечки батько знов чимчикують, балакайте, балакайте собі тут, а я піду їм назустріч та й заговорю зуби (Марко Кропивницький, II, 1958, 434); Зуби з'їсти (проїсти, попроїдати) на чому — мати великий досвід, знання у чому-небудь. — Я зернини не висію по культивації. Я зуби на гречці з'їв (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 134); Молодий агроном не цурався старих людей, які зуби проїли на тій землі, все випитував їхній досвід (Юрій Яновський, Мир, 1956, 286); Зуби показувати — виявляти свою злостиву, лиху вдачу; Зціпивши зуби див. зціпити; Кидати (кинути, покласти) що на зуб (на зуби) — їсти, з'їдати. — От матінку маю, — скаржився Денис. — Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 242); — Ви собі дома, може, хоч який сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (Петро Панч, Синів.., 1959, 23); Класти зуби на полицю див. класти; Клацати зубами див. клацати; Крізь зуби цідити (казати і т. ін.) — говорити невиразно, ледь розтуляючи рота. Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: — Голота! що воно має... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52); Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 134); Мати зуб (зуба) на (проти) кого, розм. — гніватися на кого-небудь; прагнути зробити неприємність, прикрість комусь. Пан Андрій ..мав зуба на Кшивокольського за його завжди зухвалі й ґвалтовні виступи (Гнат Хоткевич, Довбут, 1965, 23); Не клади пальця (пальців) в зуби (на зуби) див. класти; Не по зубах кому, чиїх — не під силу кому-небудь. — Чи справді хочеш послухати лекцію?.. Вона ж для тебе непідходяща, не по твоїх, як то кажуть, зубах, — говорив глузливим тоном парубок (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 103); Ні (ані) в зуб, розм. — анітрохи, аніскільки. Він математики ні в зуб не знав (Леся Українка, V, 1956, 11); З людиною буває часто так, Що, добре знаючи колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє (Максим Рильський, Поеми, 1957, 263); Озброїтися (озброїти, озброєний) до зубів — дуже добре озброїтися (озброїти, озброєний) З-за горба вихопились лавою, прорвали всі вали — топчуться кіньми й гасають з гиком чеченці. Коні під ними, як змії.. А самі люті, озброєні до зубів (Андрій Головко, II, 1957, 330); Уночі Карапетян і Гаркавий, озброївшись до зубів, виповзли з траншеї і зникли у підземеллі (Вадим Собко, Вогонь.., 1947, 56); Перелічити зуби кому — вдарити по зубах кого-небудь, повибивати зуби комусь. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (Михайло Стельмах, I, 1962, 88); Перетирати на зубах кого — розпускати плітки, лихословити про кого-небудь. Панійки скреготять, як ті сороки: без сорому кожного на зубах перетирають (Панас Мирний, I, 1949, 198); Потрапити (попасти) на [гострі (голодні)] зуби кому — стати предметом лихослів'я, пліток. Уся сім'я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 87); Пробувати на зубах — перевіряючи зубами твердість монети, визначати, фальшива вона чи ні. — Ай, славна монета! Ай, добра монета, — говорив він, вертячи червінець і пробуючи його на зубах (Олександр Довженко, I, 1958, 267); Скалити (шкірити) зуби, без додатка і до кого; Продавити (сушити і т. ін.) зуби; Торгувати зубами, розм. — посміхатися, осміхатися; сміятися. Писарці скалили жовті зуби та реготались, аж поки рудий писар не гримнув на них (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 38); — Вона коби лише на вулиці стояти та до всіх парубків зуби шкірити! — воркотів Максим (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 110); Ця дурна дівка завжди продавала зуби. — Ги-ги... (Іван Микитенко, II, 1957, 148); Одчинив [Безбородько] борота і вдоволено засміявся... — Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш? — обізвалась із городця Марія (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 252); — А ти чого зубами торгуєш? Тут, про діло балакають! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 119); Скреготати (скреготіти, заскреготите, заскреготіти, скрипіти, заскрипіти) зубами — виявляти лють, роздратування, досаду. — Ви були на фронті? — Був. — Теж скреготали зубами по окопах, що авіація нас не прикриває? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 74); — Бережись цієї гадюки. Ми назвали її ротатою Бертою. Вона викидала на сніг маленьких дітей. Ух! — заскреготала зубами Божена (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 211); В пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів: «Ну, стій. Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!» (Володимир Сосюра, I, 1957, 353); Третячка на зубах вигравати (виграти) — бити кого-небудь по зубах. [Хома:] Я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить (Микола Костомаров, I, 1967, 274); У чорта в зубах, розм. — у глухому, небезпечному місці. — Бодай вже ти задубів, як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 29); Хоч зубами виривай (видирай) — уживається для вираження великих труднощів, великих зусиль при добуванні чого-небудь. Їхня [зв'язківців] справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів [телефонний] дріт, який мов уріс туди, укорів так, що хоч зубами виривай (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 249); Як дам, то й зубів не визбираєш!; Так дам, що й зубів не визбираєш!, фам. — уживається як погроза сильно побити кого-небудь.

2. мн. зуби і зуб'я, спец. Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін.); зубець (у 1 знач.). [Перша молодиця (озирнулась на дівчину):] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (Марко Кропивницький, I, 1958, 482); Скреготав десь екскаватор, сталевими гострими зубами люто вгризався в недобиту фашистськими бомбами стіну (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 53); Максим вносить довгі залізні прути, з яких потім рубатимуть зуби для борін (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 116); Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб України, 4, 1967, 22).

3. етн. Назва народної пісні і танцю. Бандура горлиці бриньчала. Сопілка зуба затинала (Іван Котляревський, I, 1952, 73).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 724.

Коментарі (0)