в означеннях
Тлумачення, значення слова «зухвалий»:

ЗУХВА́ЛИЙ, а, е.

1. Який не виявляє належної поваги, пошани до кого-, чого-небудь. [Хор дівчат:] Горе тому, хто зухвалий подивиться На непокриту богині красу (Леся Українка, I, 1951, 158); Надто зухвалою та нешанобливою ставала молодь, молодих фабрика дуже швидко робила цілком неподібними до селян (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 92);
//  Який виражає неповагу (про погляд, очі і т. ін.). Емене так і їла очима провідника. А він, круто упершись рукою в бік, випинав золотом шиті груди й зухвалим, хижим поглядом оглядав жінку в синьому… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 286);
//  Дуже грубий, нахабний. Зухвалий вчинок хуліганів глибоко схвилював і обурив кожного (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 149); Зухвалий дівочий сміх лунав йому навздогін, дзвенів, здавалося, на все поле (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 22); Давно замовкли гармати. Давно повернулись до рідних осель радянські солдати, розгромивши зухвалого ворога (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 21).

2. Відчайдушно сміливий. Федоренка охопив якийсь дивно веселий настрій зухвалого мисливця, що сам один вийшов полювати на великого звіра (Яків Качура, Вибр., 1953, 381); Це був сміливий і навіть зухвалий маневр: увірватися в щойно зайнятий хутір просто на грузовиках (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 139).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 735.

Коментарі (1)