ЗУМІТИ, ію, ієш, док., перев. з інфін. Виявити здатність, уміння, виявитися спроможним зробити що-небудь; змогти. — От за наших часів — ми грали так, що тепер навряд чи зуміють так грати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 40); — Мирослава присягла, що буде твоєю, і Мирослава зуміє додержати присяги (Іван Франко, VI, 1951, 33); Чого не вмів — навчись, зумій, до діла взявсь, то вже не стій (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 42); Її охопила тривога, але вона зуміла приховати її в собі (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 86); Вулиця в Ізюмі. Дуже змінилась вона за ці роки.. Більшість садиб уже так-сяк забудовані. Хто як зумів (Андрій Головко, I, 1957, 460).