в означеннях
Тлумачення, значення слова «зваблювати»:

ЗВАБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВАБИТИ, блю, биш; мн. зваблять; док., перех.

1. Привертаючи увагу, викликаючи цікавість, притягати. Вони [скоморохи] мандрували від міста до міста, особливо по ярмарках, і своїми жартами, іноді до крайності грубими і цинічними, зваблювали довкола себе великі юрбища цікавого народу (Іван Франко, XVI, 1955, 210).

2. Викликати у кого-небудь бажання щось робити, мати що-небудь; відривати від чого-небудь, спокушаючи чимось. Твоє царство не з сеї землі, Не мирська твоя слава! Але горе, як звабить тебе Світовая забава (Іван Франко, XII, 1953, 496); Від писання його не можна було звабити ні грою в розбійників, ні свіжим випуском Ната Пінкертона, ні новою програмою в кіно (Юрій Смолич, II, 1958, 99);
//  Викликати у когось бажання іти, їхати куди-небудь і т. ін.; заманювати. — Ні в яку Татарщину ви мене не звабите (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 412).

3. Викликати інтерес, приваблювати, привертати до себе. Спинявсь перед стовпами, читав афіші і старався вгадати, чим звабити може Фіфі, яка з себе Сесіль і котра з них краща (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 185);
//  Навмисне, з певним паміром викликати почуття кохання до себе; спокушати. У Шекспіра лицемір.. зваблює невинність сильними, захоплюючими софізмами, не смішною сумішшю побожності і залицяння (Про мистецтво театру, 1954, 10); — Я тебе взяла до терема, вірила, ключницею своєю зробила, а ти так віддячила, звабила княжича... (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 236).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 457.

Коментарі (0)