в означеннях
Тлумачення, значення слова «звалювати»:

ЗВАЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВАЛИТИ, звалю, звалиш, док., перех.

1. Ударивши, штовхнувши, зачепивши і т. ін., змушувати падати, перекидати кого-, що-небудь. Корова кинулась на нього, звалила на землю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 443); В сінях звалив [Трохим Кирилович] віник, наступив на нього, але не підняв (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 87); Прибігли люди.. Виломили двері. Менший брат не дававсь, насилу десять чоловік його звалили (Леся Українка, V, 1956, 165);  * Образно. Смерть покотом звалювала маси людей (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 183);
//  Убивати або підстрелювати. — Після такого скаженого дня — вола, здається, звалив би, засмажив би... та й з'їв би сам-один! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 410); За яких чверть години він устиг звалити, мабуть, з десяток качок (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 436);
//  Зрубувати, скошувати. У ліс поїдеш, звалиш деревину.. Пахучу в рамку закладеш вощину, — До всього брався і усе ти міг (Микола Шеремет, У день.., 1962, 71); Сонце вже підбилося височенько, і косарики звалили чимало трави (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 233);
//  Руйнувати, розламувати. — Армії звалюють твердині, руйнують замки, башти та стіни (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 241);
//  перен., розм. Перемагати кого-небудь. Певність свого кроку, Сміливість в борні, Праця безупинна — Звалюють врага... (Павло Грабовський, I, 1959, 356); Тоді було й думати.. грати так, як Нестор. Годі було й думати звалити небезпечного противника його власною зброєю (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 216);
//  перен. Позбавляти здатності триматися на ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу, сон і т. ін.). Щоночі раптові тривоги не давали їм [козакам] спокою, а пропасниця звалювала найміцніших (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 532); Важкий сон звалив у цей вечір Ганну, і приснились їй дивні якісь хороми (Олесь Гончар, II, 1959, 265); Жив він так роки, поки його туга не звалила — зліг вмирати (Марко Вовчок, I, 1955, 179);
//  безос. Яресько тут [у лазареті]. Звалило його — сам не знав коли (Олесь Гончар, II, 1959, 130).
 Звалювати (звалити) з ніг: а) ударом, поштовхом змушувати падати кого-небудь. Спотикаючись на сходах, мало не звалюючи з ніг Сімону, Ів прямував донизу (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 188); Семен і Одарка обіймають його. [Іван:] Та ну вас! Ще звалите з ніг! (Марко Кропивницький, I, 1958, 107); б) виснажуючи, знесилюючи кого-небудь, позбавляти здатності триматися на ногах, змушувати лягати (про хворобу, сон, переживання і т. ін.). Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила (Тарас Шевченко, I, 1951, 255); Горе не задавить, а з ніг звалить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 33).

2. Скидати що-небудь велике, важке (вантаж, ношу) з чогось, кудись, на щось. Побачив би ти, як будемо звалювати колоди, як вони падатимуть, гупаючи, на землю (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 23); Звалив [Юхим] із спини великого клунка додолу біля скрині (Андрій Головко, II, 1957, 208); Звалила [Марія] мішок просто на сніг і присіла на нього за тином (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 41);
//  розм. Необережно скидати що-небудь з чогось. Тарілку звалили з столу, і вона з грюком полетіла додолу (Панас Мирний, III, 1954, 289); Грудьми на стіл навалився, руку до карафки простяг, — звалив чарку (Андрій Головко, II, 1957, 64);
//  Скидати що-небудь безладно в одне місце. Вісім механічних лопат.. вигортають гній на край корівника і звалюють в бетонний сечозбірник (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 286); — Звалили [папір] тут, ну й лежить (Олесь Донченко, II, 1956, 12).
Ніби (мов і т. ін.) гору з плечей звалив (звалила і т. ін.); Ніби (мов і т. ін.) камінь з душі звалив (звалила і т. ін.) — хтось відчув полегкість після чогось обтяжливого. Після зборів у Гната відлягло на серці, а на душі стало легко, ніби з плечей звалив гору (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 283); Поділившись з Мотею своєю таємницею, вона ніби камінь з душі звалила (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 124).

3. Накладати що-небудь велике, важке або класти безладно кого-, що-небудь на когось, щось. Звалювали [червоноармійці] на мобілізовані в селах санні підводи котушки з телефонним дротом (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 246); На гринджоли вони звалювали їх [п'яниць], як мішки (Юрій Смолич, II, 1958, 41); Коли перев'язка була закінчена, він звалив лейтенанта на спину й поніс піщаною рівниною (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 317); Антін.. зв'язав мотузкою хмиз, звалив в'язку на плечі і пішов до хати (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 44);  * Образно. Треба мати велику силу волі і мужній дух, щоб доброхітно звалити на свої плечі отаку гору праці! (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 218).

4. на кого, перен. Перекладати що-небудь обтяжливе (справи, обов'язки, відповідальність і т. ін.) на когось. Дівка зачала сваритися з парубком, що підставив їй ногу, й всю вину звалювала на нього (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 125); Поки був молодий [суддя], то завжди бувало усі рішення сам пише, а встарівся — звалив усе на секретаря, а сам підписує й не читає (Панас Мирний, I, 1954, 160);
//  на що. Пояснювати щось чим-небудь, знаходити якусь причину. Сцена під час тризни, хоч як Катерина старалась не думати про неї, звалюючи все на п'яний стан «нареченого», раз у раз наверталась Катерині на пам'ять (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 353).
Звалювати (звалити) з хворої голови на здорову див. голова.

5. рідко. Відхиляти вбік що-небудь. Картав [лейтенант] за те, що хтось з студентів не чітко виконував його команду, звалював гвинтівку набік (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 119).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 459.

Коментарі (0)