Словник української мови

ЗВАРИТИ 1, зварю, звариш, перех. Док. до варити 1. Скотинку нікому доглядати, борщику нікому зварити (Ганна Барвінок, Опов..; 1902, 191); Стара зварила бараболі й так-сяк прийняли свата (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 91); — Я вмію зварити маленьку чашку турецької кави — міцної й гіркої (Юрій Яновський, II, 1958, 78); — Гай, зварив би я пивце... тільки що треба багато заходу (Марко Вовчок, VI, 1956, 288);
//  рідко. Обпекти окропом, киплячою рідиною, парою яку-небудь частину тіла; обварити. Смола кипить, як турецька кава.. Майстер пробує смолу. Ей, не лови гав, роззява! Бережись, бо звариш ногу (Юрій Яновський, II, 1958, 128).
♦ Зварила макітра — хто-небудь зміркував, додумався, зорієнтувався. — А він таки й справді витяг [дзвона на дзвіницю], тільки не на плечах, а підоймою. Зварила макітра... (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 89); Каші (пива) не звариш (не зварите) з ким — про неможливість порозумітися, домовитися з ким-небудь. — Ні, з вами каші не звариш! — промовив голосно панич, закриваючи книжку (Панас Мирний, III, 1954, 181); — Доведеться вам іншого порадника шукати, бо з цим каші не зварите (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 237); З дурнем пива не звариш (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 249).

ЗВАРИТИ 2 див. зварювати.