в означеннях
Тлумачення, значення слова «зважати»:

ЗВАЖАТИ, аю, аєш, недок., ЗВАЖИТИ, зважу, зважиш, док.

1. неперех., на кого — що і без додатка. Звертати увагу, рахуватися з ким-, чим-небудь. Зарубали знову — Чують тиху мову: — Най тече кров з гілки, — Січіть — не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (Павло Грабовський, I, 1959, 318); На мене гукають прохожі: — Чи ти божевільний, чи в невідкладній потребі спішиш — на людей не зважаєш? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 260); Ластівка крилом черпає воду, — Що за знак? Можливо, на негоду, Та зважать на це не випада: Нам підвладні сонце і вода (Максим Рильський, III, 1961, 69); Цар на річ його зважає Та по скелі походжає (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 16); Але господар знову зовсім не зважив на ці слова і заговорив далі (Юрій Смолич, I, 1958, 60);
//  Брати до уваги; враховувати щось. Плужних здивувався: — От бачите, вже й ви слабкі місця намацали [у творі].. Зважу, зважу (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 188); Треба ще раз зважити на самолюбство цього молодика — не розвінчувати його перед цілим цехом (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 178).
 Зважаючи на... — враховуючи що-небудь. — У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини (Андрій Головко, II, 1957, 466).

2. перех. Помічати; спостерігати. Округи нас діялось, чулось, велося. Що радощів, а що журби зважали ми збоку; скільки поженилось на селі, заміж повиходило, народилося, вмерло (Марко Вовчок, I, 1955, 242).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 457.

Коментарі (0)