в означеннях
Тлумачення, значення слова «звертати»:

ЗВЕРТАТИ, аю, аєш, недок., ЗВЕРНУТИ, зверну, звернеш, док.

1. неперех. Змінювати напрямок руху вбік від попереднього; повертати, рухаючись. Шагайда звертає на бічну вулицю й зупиняється перед рекламною вітриною (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 152); Остап з Соломією звернули з шляху на поле (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 342); Воли слухняно звернули «соб» (Андрій Головко, II, 1957, 210); Юрко звернув у провулок (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 11);
//  до кого — чого. Змінюючи напрямок, рухатися до кого-, чого-небудь. Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править, — Вітром прибиває (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 26); Увійшли Семен з Корнієм.. Всі загукали, закликаючи їх, кожні до себе. Семен звернув до новобранців (Леся Українка, III, 1952, 561);
//  Даючи прохід, проїзд кому-, чому-небудь, відходити, сходити вбік з дороги. Порожня ж [бочка] так собі пустує, Та так брика, та так басує, Що аж на все село гуде. Хто йде — із ляку швидш [швидше] звертає (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 17); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам (Петро Панч, Іду, 1946, 190); Він під'їжджав до переселенців, але й ті не думали звертати перед своїм паном (Михайло Стельмах, I, 1962, 45).
Звертати (звернути) з дороги (з шляху) якої (якого) — змінювати свої погляди, переконання і т. ін. З раз обраної на поетичній і на життєвій ниві дороги Шевченко вже ніколи не звертав (Слово про Кобзаря, 1960, 43); Ти [В. Сосюра] теплу ніжність до людини Узяв, як хліб, у творчу путь. Хто шлях обрав собі єдиний, Тому із нього не звернуть (Максим Рильський, III, 1961, 270).

2. перех. Спрямовувати кого-, що-небудь убік. Кремінь кинув [козак], Ворскло переїхав; В слободу коня звертає (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 91); Козак.. звернув волів до хуторця (Марко Вовчок, I, 1955, 323); Марійка круто звернула лижі вбік (Олесь Донченко, V, 1957, 473); Яким звернув гнідка з шляху й повагом почав обминати валку (Панас Мирний, IV, 1955, 311);
//  рідко. Змінювати напрямок пролягання дороги, стежки і т. ін. [Рипдичка:] Викопав [чоловік] рів проти її повітки, щоб.. звернути стежку з її дворища понад ровом (Марко Кропивницький, I, 1958, 505).

3. неперех. Мати, утворювати згин, вигин, поворот, завертати (про дорогу, річку і т. ін.). Дідок-прочанин іде повз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського шляху (Леся Українка, III, 1952, 124); Шлях звернув ліворуч, і вершники їхали осяяні сліпучими сонячними променями (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131); Річка вилась поза селом, потім звернула вбік, під кручу й високу гору (Юрій Збанацький, Старший брат, 1952, 16).

4. неперех., розм. Наближатися до якої-небудь межі в часі або відходити від такої межі. Вже сонце стало звертати на вечір, як Онисю вивели з посаду (Нечуй-Левицький, III, 1956, 75); День уже звернув з полудня (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269); Сонце вже звернуло з обіду і хилиться на захід (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 143);
//  безос. — А коли звернуло під осінь, ..тоді кождий подув вітру розганяв міліони тих пухових зерняток на всі боки (Іван Франко, IV, 1950, 325); Уже звернуло з півночі, коли розійшлися бойові друзі (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 33); Давно вже звернуло за обід, а Матрос не приходив (Іван Микитенко, II, 1957, 258);
//  безос. Доходити певного віку. І ось Христі вже тридцять п'ятий, а Мар'яні на тридцять третій звернуло (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 302).

5. перех. і неперех. Спрямовувати, переводити мову, розмову, думки на іншу тему, особу, інший предмет. Він говорив з нею лагідно, підшукуючи делікатних виразів, звертаючи мову на буденні теми (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 351); З хисткої теми треба було звернути (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 110); Щоб заспокоїтися, ..Валентин Модестович звернув розмову на інше (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 35); Забувала [Сусанна] про Дорку і всі думки звернула на себе (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 372).

6. перех. Говорити, писати, спрямовувати свої слова, свою мову до кого-, чого-небудь. І до них, темних, забитих, закріпачених бідняків, звертав він свої слова (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 143); Звертаю слово це до вас, товариші за морем: ..давайте, юні і старі англійські прості шахтарі, від серця поговорим (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 97).

7. перех. Повертати, спрямовувати що-небудь у певний бік, до когось, чогось. — Ти не розумієш, — почала вона знов, звертаючи мокре лице до приятельки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 333); Не повертаючись цілим тілом, звернув [Сулятицький] до Дідушка лише голову і глянув на нього (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 82);
//  Зсовувати набік. Яким.. мерщій кинувся до триніжка, звернув казанок набік і надержує, поки той перестане клекотіти (Панас Мирний, IV, 1955, 319); Сьогодні сиву шапку набакир зверне [Петрусь], помолодикує (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 103).
 Звертати (звернути) на себе очі чиї, кого — притягати до себе чий-небудь погляд, увагу. Червона постать Люцини, як та огнепальна купина серед зеленого листу, звернула на себе його очі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 198); [Храпко:] От їм [жінкам] — прибратися, нарядитися, щоб очі нашого брата на себе звернути — то так! А до діла, до справжнього діла — вони недотепні.. (Панас Мирний, I, 1955, 122); Звертати (звернути) очі (око, погляд, погляди, зір і т. ін.) на кого — що, до кого — чого: а) починати дивитися на когось, щось. Весь гурт хлопців і дівчат з сміхом звертає погляди на Кузьму (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 30); Всі звернули очі на діамант (Іван Франко, IV, 1950, 130); б) спрямовувати думки, увагу на кого-, що-небудь. Як російська, так і європейська критика усе частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 238); [Пашкевич:] В цю хвилину урочистих сподівань звернемо свої погляди до народу, оглянемо вік минулий (Олександр Довженко, I, 1958, 248); Звертати (звернути) увагу див. увага; Звертати (звернути) увагу на себе див. увага.

8. тільки док., перех., розм. Ударивши, різко повернувши, перекосити, викривити, ушкодити що-небудь. — Уже Потапович був! — кажуть піщани — зуби тобі повибиває, очі попідсинює, щелепи зверне... (Панас Мирний, I, 1949, 205); — Я бачив, як ти бугаєві роги звернув (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 406); Козачок сидить у передпокої і позіхає так, що трохи собі щелепи не зверне (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 47).
Звернути в'язи (шию, голову): а) (кому) убити, скрутивши шию, різко завернувши голову (звичайно птахові). — Я б нічого не хотіла, якби ті москалі, як ітимеш від своєї попаді, звернули тобі, як курчаті, голову!.. (Панас Мирний, III, 1954, 229); б) (кому) покалічити або убити. [Павло:] Може, ще хто, хлопці, наважується звернути мені в'язи, то виходь! (Марко Кропивницький, II, 1958, 369); в) (собі) покалічитися або загинути. — Отак наші! — промовив глухо чоловік. — Трохи не впав? Бий тебе сила божа! тут і в'язи звернеш! (Панас Мирний, I, 1954, 273); Так з гори чимчикувать пустився [Осел], Що трохи шиї не звернув (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 137); Сам біс (чорт) голову зверне — уживається для вираження неможливості розібратися в чому-небудь дуже заплутаному. Бюрократ так справу поверне, що сам біс голову зверне (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 390).

9. перех. і без додатка, на кого — що. Складати вину на кого-небудь іншого. [Анна:] Цить, Миколо, не плач! І на мене вини не звертай (Іван Франко, IX, 1952, 131); [В юрбі:] Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає! (Степан Васильченко, III, 1960, 469); Сам [Захар] разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим із води вийде й усе на Опанаса зверне (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 151);
//  Виставляти кого-, що-небудь як причину для виправдання або пояснення чогось. — Ну, коли так, — їй [Зозулі] Горлиця сказала, — Ти, вітрогононько, на долю не звертай! Все літечко кукукала, гуляла — Тепер сиди, очицями моргай (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 134); Питає він — чого сумно? — вона зверне або на голову, або на нездоров'я (Панас Мирний, III, 1954, 345); На лице поклала [Любов Прохорівна] зайвий шар пухкої пудри, щоб блідість свою на неї звернути (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 114).

10. неперех., заст. Іти, їхати назад; вертатися. [Гурт:] Пошли ж тобі, боже, Найщасливіший путь, Щоб благополучно і додому звернуть (Марко Кропивницький, V, 1959, 323).

11. перех., рідко. Віддавати, повертати що-небудь назад. — Прошу, пане доктор, звертаю вам сей цінний документ (Іван Франко, II, 1950, 337); Звісно, редакторських фантазій ніхто не годен вгадати, та все ж не думаю, щоб могли звернути Вам працю назад (Леся Українка, V, 1956, 319);
//  Поновлювати що-небудь витрачене. Гроші можна буде звернути швидко, бо село куплене було за безціноп (Іван Франко, III, 1950, 42).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 465.

Коментарі (0)