в означеннях
Тлумачення, значення слова «звідки»:

ЗВІДКИ, присл.

1. З якого місця? — Звідки це ти? — В кузні був (Олесь Гончар, II, 1959, 40);
//  З якої місцевості родом? — Серденько, ви ж звідки? — 3 Бруслинова, пане (Михайло Стельмах, I, 1962, 447);
//  З якого боку? — Звідки вітер? — допитувався Остап (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 359).
Звідки [вже] не — з усіх місць, з усіх боків, звідусіль. Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок, I, 1955, 17); Звідки вітер віє див. вітер; Звідки бог несе див. бог.

2. З якого джерела? Не штука дати, коли є звідки брати (Номис, 1864, № 4545); — І звідки він про се довідався? (Панас Мирний, IV, 1955, 366); Нічого-нічогісінько в ньому [машиністові] не тільки героїчного, навіть простої мужності ніби не видно. Але коли вже прийде вирішальна хвилина, ..звідки береться в них непоборна сила духу (Олександр Довженко, I, 1958, 38).

3. З якої причини, чому? — Та пустіть же мене, мамо, — звідки в вас отеє зло? Я ж на курси трактористів у Попівку, у село (Павло Тичина, I, 1957, 170).

4. Уживається в знач. сполучного слова: а) у підрядних реченнях місця. Мала [дочка] виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (Марко Вовчок, I, 1955, 368); б) у підрядних додаткових реченнях. Чоловік.. почав розпитувати в Оленки і Василька, звідки вони і де їхні батьки (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 22); в) у підрядних означальних реченнях. — Ходімо туди. — Куди? — дивуюся я. — До тої кімнати, звідки ви втекли (Юрій Яновський, II, 1958, 42).

5. розм. Уживається в оклично-питальних реченнях для вираження здивування з приводу чогось чи незгоди з ким-, чим-небудь. [Острожин:] Та що там, ви самі либонь знаєте... [Орест:] Звідки маю знати? Я не був на постановці (Леся Українка, II, 1951, 84); — Вареники він з картоплею та сметаною любить чи ні? — А звідки я знаю? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 103).

6. розм., рідко. Те саме, що звідкись. Жінки .. вийшли в коридор. Чоловіки до них жартували: «Чи не делегація, бува, яка бабська звідки приїхала, що з клунками» (Андрій Головко, II, 1957, 170).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 479.

Коментарі (0)