ЗВІР 1 а, чол.
1. Дика, звичайно хижа, тварина.
Медвідь — страшний, великий звір. Вночі в село заходить
з гір: Тут вб'є вола, там цапа з'їсть — Немилий
і шкідливий гість (Іван Франко, XIII, 1954, 265); Десь вийшли
звірі з темних хащ І виють тужно... (Володимир Сосюра, I, 1957,
460); * У порівняннях. Сховалося у серці лихо, Як звір у
темнім гаї (Тарас Шевченко, I, 1963, 310); Глянув [Трохим] на
Дениса, та аж злякався: очі, як жар, горять і сам
розлютований, мов звір який! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 415); Кинувся
[Улас] на Івана, неначе звір, одним скоком і вхопив його
за барки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 328); З правого боку
горбатою тінню ліг в море Аю-Даг і, мов спраглий у спеку
звір, припав до води (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 284); Осінній
вітер... хутко вже й зимовий По сій діброві звіром зареве
(Леся Українка, I, 1951, 161);
// тільки одн., у знач. збірн.
У темнім лісі, за горами Зібравсь усякий звір: Вовки,
лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкідливий тхір І ще
там деяких чимало (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 56); Коли
питали про білок або горностаїв чи лисиць, — у Міке була
одна відповідь: — Мало, мало стало звіра (Іван Багмут,
Опов., 1959, 28); * У порівняннях. Не маючи ні землі, ні
оселі..., — як вільна птиця в полі, як дикий звір у борі, —
хлопці розбрелися по селу... (Панас Мирний, I, 1949, 263).
♦ Що то (це) за звір — про що-небудь комусь невідоме
або маловідоме. Хома не розумів слова «бізнес», але й не
став розпитувати чехів, що то за звір (Олесь Гончар, III,
1959, 426).
2. перен. Про дуже люту, жорстоку людину. [Лицар:]
Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік
не зважиться карати (Леся Українка, II, 1951, 216); — А вони
[німці] тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до
себе погнали.. — От звірі! (Олександр Довженко, I, 1958, 330).
♦ Розбуджувати (розбудити) звіра в кому; Робити
(зробити) звіра з кого — сприяти виникненню в
кого-небудь грубих, жорстоких, звірячих інстинктів. Запах
свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив
у сумирних волах диких, роз'ярених звірів (Олесь Гончар, II,
1959, 82); — Ревнощі — це, брат, така штука, що з
чоловіка може звіра зробити! (Андрій Головко, II, 1957,
114).