в означеннях
Тлумачення, значення слова «звіряти»:

ЗВІРЯТИ 1, яю, яєш і рідко ЗВІРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВІРИТИ, рю, риш, док., перех.

1. кому, рідко перед ким. Правдиво, не криючись, повіряти кому-небудь свої думки, плани, таємниці і т. ін. З Рузею дівчина подружилась і часто звіряла їй свої думки (Олесь Донченко, III, 1956, 45); Завадка змушений був спитати ще раз про це саме, бо Філіпчук не поспішав звіряти перед ним свої плани (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 147); Іванові Луціяновичу хотілося розповісти товаришам про все, що склалося в нього в голові, звірити їм свої думки і надії (Павло Оровецький, Зел. повінь, 1961, 10).
♦ Звіряти (звірити) душу (серце) кому — довірливо розкривати кому-небудь свої почуття. У Орисі не було такої подруги, що їй могла б вона звіряти свою душу (Борис Грінченко, II, 1963, 112); Пройшло немало днів, поки той хлопець і дівчина одне одному свої серця звірили (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 13).

2. кому, на кого. Виявляючи довір'я, доручати, довіряти кому-небудь щось. [Фауст:] Германцю я Корінф лишаю, Нехай затоки береже, А готу звірюю Ахаю, — Хай крутояру стереже (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372); — Я ні на кого не можу звірити цієї справи. Навіть на тебе (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 233).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 486.

Коментарі (0)

ЗВІРЯТИ 2, яю, яєш, недок., ЗВІРИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Зіставляючи що-небудь з чимсь, перевіряти точність, відповідність чому-небудь і т. ін. Доки вони там звіряють з картою місцевість, Степура стоїть між деревами і слухає, як соковито хрумтять яблука на солдатських зубах (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 239); Тарас Волошко зайшов до купе вагона.. Звіривши квиток з номером місця, він заховав його до кишені (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 141);  * Образно. Годинник б'є в Кремлі дванадцять, — За ним звіряємо серця! (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 52);
//  Взаємно порівнювати, співвідносити що-небудь. Вранці Олена Побережник першою вийшла на буряки, з тривогою звіряючи рядки на своїй і сусідній ділянці (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 258).

2. Перевіряючи, встановлювати наявність або відсутність кого-, чого-небудь. Розгортаєш то одну, то другу книжку, звіряєш, як скупий, свої скарби, чи все на своєму місці, чи не забув часом чого-небудь (Степан Васильченко, II, 1959, 265); Заруба кілька разів підсилав.. обох бригадирів, щоб тихо підкралися на буряки, звірили сторожів (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 125).

3. Старанно вивіряти справність, придатність чого-небудь. Марія вже уявляла собі, як притисне її [гвинтівку] до плеча, звірить оптичний приціл (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 141).

4. на що. Піддавати випробуванню, випробовувати властивості, якості, придатність чого-небудь до чогось. Якщо лаборанткам задачу дано — Звіряти на схожість артільне зерно І вже бригадир оглядає лани, — Для нас це — найперша ознака весни! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 29).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 487.

Коментарі (0)