в означеннях
Тлумачення, значення слова «звівати»:

ЗВІВАТИ, аю, аєш і ЗВІЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВІЯТИ, звію, звієш, док.

1. перев. 3 ос. перех. Відносити, відкидати вітром що-небудь. Давно злетіла шапка з голови Андрійка.., а вітер звівав ясні кучері з розпаленого чола (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 661); Вітер зараз звіяв її [кресаню] в долину і підхопив на голові в Юри довге волосся (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 340);
//  Здувати, струшувати вітром що-небудь. Як вітер повіє, то росоньку звів, А моє серденько в тяжкій тузі мліє (Українські народні ліричні пісні, 1958, 137);
//  Вітром очищати зерно від полови і т. ін.
 Мовби вітер звіяв кого; Наче звіяло кого, безос. — хто-небудь раптово, дуже швидко зник. Таємний старець зник із неї [вершини гори], ..мовби його вітер звіяв (Іван Франко, VIII, 1952, 133); Антип враз посуворішав і так глянув на них [дітей], що всіх шістьох наче звіяло з долівки — так проворно випурхнули на лежанку, а з неї — на піч (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 9).

2. тільки 3 ос. перех. Пронизувати вітром, проймати холодом.  * Образно. Швидко так пройшла весна.. Це ж вітри з снігами Звіють, звіють синю даль Люттю — холодами (Микола Шпак, Вибр., 1952, 48);
//  безос. Звіяло [Якова] усього холодком, сполоснули гарячі хвилі образи (Степан Васильченко, II, 1959, 64).

3. тільки 3 ос., неперех., рідко. Повівати. — Ми разом пастушили в полонині.. та й звіяв студений вітер, гейби взимі... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352);
//  безос. Зоря червоніє; 3 лук прохолодою звіва (Павло Грабовський, I, 1959, 201).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 478.

Коментарі (0)