в означеннях
Тлумачення, значення слова «зворот»:

ЗВОРО́Т, у, чол.

1. Зміна напрямку руху кого-, чого-небудь; поворот. Зробивши ще один повільний крутий зворот з гори, танк немов підстрибнув (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 204).

2. Місце, в якому дорога, стежка і т. ін. повертає в інший бік; заворот. Біля звороту спинилася [мати] й підождала Остапка. Але він і сам знав, що треба повертати отут (Андрій Головко, II, 1957, 210); Їхати стало легше. Принаймні менше шансів було на те, щоб перекинутися на звороті (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 65).

3. перен. Зміна у розвитку життя, відносин, розмови і т. ін. Стан моєї душі на маленьких навіть зворотах у моїм житю [житті] є невиносимий (Василь Стефаник, III, 1954, 239); — Мені здається, що редакція зовсім недвозначно робить зворот від фразеологічної демократії до потаємного урядового жолоба (Іван Франко, IV, 1950, 167); Антон не сподівався такого неприємного звороту добре початої розмови й ішов мовчки (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 209).

4. Бік, протилежний лицьовому, видимому бокові чого-небудь. [Микола:] На звороті є доказ, що написати цей лист ніхто на світі, крім Цупруна, не міг! (Іван Микитенко, I, 1957, 479); Він зворотом долоні приголубив білявий вихор на голові піонера (Петро Панч, II, 1956, 449).

5. лінгв. Певний, характерний чим-небудь спосіб поєднання слів. Мартович — талановитий майстер мовної характеристики. Кожен його герой розмовляє властивою йому мовою з характерними зворотами, жаргонними слівцями (Історія української літератури, I, 1954, 688); Слухала [Маруся] тої мови, як журкоту потоку, лиш іноді затримуючися увагою на оригінальнім якім звороті (Гнат Хоткевич, II, 1966, 118);
//  грам. Тип синтаксичної конструкції. Порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв'язується з реченням за допомогою підрядного сполучника (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 127).
Дієприкметниковий зворот див. дієприкметниковий; Дієприслівниковий зворот див. дієприслівниковий.
Круглий зворот див. круглий.

6. муз. Найменша частина мелодії, яка складається з двох або кількох звуків чи акордів і має характерну інтонаційну єдність. Зустрічаємо у Штогаренка й окремі, характерні для певних народних творів, поспівки або звороти (Народна творчість та етнографія, 2, 1961, 101); У процесі «випробування» пісенної творчості композиторів народ вносить і свої корективи до окремих мелодійних зворотів, пристосовуючи їх до свого музичного мислення (Мистецтво, 6, 1955, 10).

7. розм., рідко. Повернення назад, до попереднього, колишнього; вороття. Минає день, минав два, Мина за ранком ранок.. Перевернувся цілий рік, — Як перш, нема звороту (Павло Грабовський, I, 1959, 416);
//  Повернення назад чого-небудь узятого, відібраного у когось. Він в 1841 році зчинив правдивий розруху громаді і зажадав від пана звороту всіх загарбаних від того часу ґрунтів (Іван Франко, III, 1950, 266).
 Без звороту — безповоротно, назавжди. І він оддав їй своє серце навіки, без звороту (Борис Грінченко, II, 1963, 37).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 496.

Коментарі (0)