ЗВОРУ́ШЕНО. Присл. до зворушений2 2. Давид поклав на плече Тихонові руку й сказав зворушено, а твердо: — Да, трудно, Тихоне (Андрій Головко, II, 1957, 85); Марійка зворушено потиснула простягнену руку (Олесь Донченко, V, 1957, 418); — Яка красива. Ну — лялечка! — ніжно і зворушено промовила мати (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 479).