в означеннях
Тлумачення, значення слова «зворушений»:

ЗВОРУШЕНИЙ 1, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до зворушити. На мене глянуло [з фотокартки] мужнє й благородне обличчя юнака.. Красиві, як у дівчини, ледь Зворушені посмішкою уста (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 20);
//  у знач. прикм. Сам Петруня сидів коло стіни, схилившись на руку. Од зворушених спогадів ще палахкотіли в його уші [вуха] і сяяли очі... (Степан Васильченко, II, 1959, 52); Я й справді був слабий од зворушених думок, розбудженого сумління, од порожнечі життя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 497.

Коментарі (0)

ЗВОРУШЕНИЙ 2, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зворушити. — Що ти, Василю Степановичу, в таку гарячу пору хочеш колгосп обезглавити! В постіль злягти! — Яремчук посміхнувся, зворушений увагою коваля (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 354); Невже це настала, нарешті, та довгождана мить? Ніхто не міг вимовити слова: їм перехопило дух, кожний був зворушений до глибини душі (Олесь Гончар, III, 1959, 437); — Мамо! — Обернулася [Лемпі] на той голос, впізнала, кинулась йому назустріч схвильована, зворушена вкрай. — Сину... Сину Мій!.. (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 7).

2. у знач. прикм. Який зворушився, розхвилювався; схвильований. [Немилов (зворушений):] Ніна! Люба! Ну, чого ж ти плачеш, дурненька? (Іван Кочерга, II, 1956, 232); Зворушена Варя щиро дякувала подругам за увагу (Олесь Донченко, V, 1957, 485);
//  Який виражає зворушеність, схвильованість. Їй ввижалися очі бійця, такі хороші і чесні, вчувався його зворушений голос (Іван Багмут, Опов.., 1959, 79).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 497.

Коментарі (0)