Словник української мови

ЗВОРУ́ШЛИВИЙ, а, е. Який викликає зворушення, глибокі почуття хвилювання, розчуленості і т. ін. Сцена, коли Перебийнога показує Єгоркіну жменю рідної полтавської землі, яку його дід привіз до Америки на вічний спомин, — одна з найбільш зворушливих у фільмі (Радянська Україна, 17.III 1949, 4); Марія зашарілася від такої зворушливої уваги (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 441);
//  Сповнений зворушення, хвилювання, розчуленості і т. ін. Це була зворушлива й розумна розмова про найважливіше, що визначає конкретно наш патріотизм (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 184); Великий азербайджанський просвітитель Мірза Фаталі Ахундов одгукнувся гарячими й зворушливими словами на смерть Пушкіна (Максим Рильський, III, 1956, 380); У зворушливих листах трудящі гаряче бажали Леніну якнайшвидше видужати на страх ворогам і на радість усім трудящим (Ленін, Коротка біографія, 1955, 207);
//  Який виражає зворушення. Десь на дні душі ворухнувся і влігся тягар лихої несправедливості: її м'яко притрушують незвичні чари кришталевої ночі і зворушливий, задуманий усміх дівчини (Михайло Стельмах, I, 1962, 131); Подивилася [Галя] на лікаря такими зворушливими очима, що навіть кам'яне прес-пап'є на столі заворушилося (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 57).