в означеннях
Тлумачення, значення слова «звучати»:

ЗВУЧАТИ, чить, недок.

1. без додатка і чим. Видавати, створювати звуки. Бадьоро ступав юний пілігрим.. І звучить йому земля, як орган (Петро Колесник, Терен.., 1959, 95); Суворо запінені хвилі Понуро і глухо звучать... (Микола Зеров, Вибр., 1966, 427); Я ходжу по своєму кабінету, ..чуткий, як настроєна арфа, що звучить струнами од кожного руху повітря (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 414);
//  Бути звучним (у 2 знач.), мати гарне звучання (про музичний інструмент). [Кіндрат:] Повезло вам, повезло. Такий баян трапився. Як звучить! (Олександр Корнійчук, II, 1955, 153);
//  Бути наповненим звуками. Весь ефір звучав.. В холодне безмежжя неслись свист, і виття, і вищання радіошифрів (Олександр Довженко, I, 1958, 281).

2. Поширюватися в просторі, чутися, лунати (про різні звуки, голоси, музику, співи і т. ін.). Чути, як і б'ють кремлівські куранти, врочисто звучить «Інтернаціонал» (Яків Баш, П'єси, 1958, 7); Клуб було радіофіковано, голос лектора чітко звучав з гучномовця (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 136); Акорд ще звучить і пливе по кімнаті (Юрій Яновський, I, 1958, 136); Добра вдача в колгоспних селян: Де зійшлись — там і пісні звучати (Степан Олійник, Вибр., 1959, 109);
//  Вимовлятися, виголошуватися. Він вибирав найнеобхідніші слова, а дід йому проказував, як вони звучать по-турецькому (Василь Кучер, Голод, 1961, 346); Промова його звучала дуже спокійно і по-діловому (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 79);  * Образно. Подумати лише! В першій половині XIX сторіччя Руставелі звучав уже українською мовою (Павло Тичина, III, 1957, 63);
//  Мати якісь характерні ознаки, риси, певне забарвлення. Слова «колгоспний хлібороб» звучать гордо (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 8); Вона говорила звичайні ввічливі слова, але для Камнєва вони звучали, як музика (Вадим Собко, Вогонь.., 1947, 164).
Звучати у вухах (у пам'яті) — вчуватися, згадуватися. Юркові раз у раз звучать у вухах слова Мартинові (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 82); І зараз розважливі і захоплюючі слова його.. звучали в пам'яті Павловій (Андрій Головко, II, 1957, 414).

3. перен. Виявлятися в звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.). В його наріканнях не тільки не відчувалося злоби, а, навпаки, звучала гордість і замилування непокірним характером сина (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 233); В тоні його звучала погроза (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 205); І стук Осьмухіна лунає, і віра в нім звучить безкрая: «Змагайтесь, друзі, з смертю злою, в ім'я безсмертної мети! Одною стукаю рукою, а другої нема... Кати її одрізали...» (Володимир Сосюра, II, 1958, 495).

4. перен. Бути наявним або виявлятися, розкриватися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.). В ряді віршів Тичини починає звучати мотив, який можна назвати передчуттям бурі (Поезія і революція, 1956, 41); У сучасній українській поезії і прозі на весь голос звучить тема боротьби за мир і демократію (Літературна газета, 21.VI 1951, 1);
//  Мати певне значення; справляти якесь враження. [Назар Петрович:] Спасибі хоч у наказі написано: «у зв'язку з переходом на іншу роботу». Звучить? (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 82); Спектакль [«Тарас Бульба» М. Старицького] звучав як широке монументальне полотно героїчних подій (Минуле українського театру, 1953, 155).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 502.

Коментарі (0)