ЗВУК, чол.
1. род. у. Слухове відчуття, що
викликається механічними коливаннями; те, що людина чує,
сприймає органом слуху. Приходжу, чую здалека:
дрень-дрень... стук молотів... За звуком тим ступаю (Іван Франко,
XIII, 1954, 64); Хвилину постояв Андрій: розглядався,
слухав, ловив найменший звук, виміряв у темряві віддаль
од себе до обозу (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 47); Вуха
поступово звикали до шуму порогів, а більше жодних
звуків у степу не було (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 196);
// Спів, музика. З глибоких долин чути звук
пастушого ріжка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 311); Ніч, місяць,
верби, шелестіння, Обійми рук і щастя мук, І в
невимовному горінні Жагучий солов'їний звук (Максим Рильський,
I, 1960, 136); Звуки народних оркестрів порушували
ранкову тишу (Радянська Україна, 3.I 1948, 3);
// перев. мн. Мелодія.
У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грав
радіола. Линуть звуки танго (Захар Мороз, П'єси, 1959, 311);
Під звуки «Марсельєзи» було піднято червоний прапор
на щоглі повсталого «Потьомкіна» (Народна творчість та етнографія, 3,
1957, 34).
2. род. у, фіз. Поширювані в пружних тілах (твердих,
рідких і газоподібних) механічні коливання. Звук у наш
час — чудовий засіб проведення багатьох наукових
досліджень, він широко застосовується і в техніці (Наука і життя,
10, 1962, 40); — Ну, а коли ти вже прилетиш до нас,
Петрику, на своєму? На тому, що швидше звуку?
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 8).
▲ Висота звуку див. висота.
3. род. а, муз. Тон певної висоти і сили (на відміну від шуму). Музичний звук відкриває безмежний простір для утворення не лише красивих звукових форм, але й наповнювання їх змістом живої творчої душі художника (Історія української музики, 1922, 23); Він почав оповідати другий свій сон. Він був ніби в концерті. Се була музика нових поколінь, нечувані комбінації звуків (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 387).
4. род. а, лінгв. Членороздільний елемент людської
мови, утворюваний за допомогою органів мовлення.
Найдужче мучився [панотець] звуком «и», бо ані тни не
міг вимовити його на кінці слова (Лесь Мартович, Тв., 1954, 255);
Складотворчий звук; Голосні звуки.
▲ Альвеолярні звуки див. альвеолярний.
♦ Ні звуку — абсолютне мовчання, глибока
тиша. — Коли цей айн-цвай повертатиметься,
покладіть.. тільки щоб ні звуку. — Буде виконано (Олесь Гончар,
III, 1959, 258); На кораблях — ні поруху, ні звуку.
Матроси стоять на юті, мов статуї (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 21); Пустий (порожній) звук — те, що
позбавлене будь-якого значення, ваги. — В цій кривавій
боротьбі, Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні
звук!.. (Іван Франко, XIII, 1954, 398).