ЗВУКОЗА́ПИС, у, чол. Запис спеціальними приладами на плівку, пластинку і т. ін. звуків мови, пісні, музики і т. ін. Звукозапис може в необмеженій кількості разів відтворюватися апаратом (Нариси з діалектології української мови, 1955, 185); Фірма «Телефункен» [ФРН] випустила нові пластинки для звукозапису. Їх можна згинати і пересилати у звичайному конверті (Наука і життя, 10, 1965, 45).