в означеннях
Тлумачення, значення слова «звичай»:

ЗВИ́ЧАЙ, аю, рідко ЗВИЧА́Й, а́ю, чол.

1. Загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті якого-небудь народу, суспільної групи, колективу і т. ін. Він був менший син у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові (Нечуй-Левицький, II, 1956, 345); [Роман:] Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон (Марко Кропивницький, II, 1958, 23); Піднялася вся нація, бо урвався терпець народу, піднялася відплатити за зневагу прав своїх, за поругу звичаїв, за безчинства чужоземних панів, за пригноблення (Олександр Довженко, I, 1958, 272); У суворих селянських звичаях дівоча вірність стояла врівень з вояцькою честю (Михайло Стельмах, I, 1962, 260);
//  Уклад суспільного життя нації, народу; культура, побут. З цією землею [Болгарією] і її людьми у Русі була довіку дружба й мир. І мови, і звичаї в них були майже однакові (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 131);
//  Традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят і т. ін., пов'язаний з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів і т. ін. 1 Травня колгоспники [Полтавщини] всім селом виїжджають у найближчий ліс «варити кашу». Звичай цей є відгомоном ще дореволюційних традицій робітничого класу, коли пролетаріат змушений був відзначати День 1 Травня нелегально (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 108); Куліш завжди мріяв, що весілля у нього відбудеться за старим українським звичаєм, що й дівич-вечір буде, і коровай (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 421).

2. тільки одн. Усталений, звичний спосіб, манера дії, поведінки кого-небудь; звичка. — В батьків та матерів в звичай чванитись своїми дочками та синами (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 338); — Так і ви до нас на з'їзд? Радісно, радісно своїх бачити! — заторохтів Проценко по-своєму, одкидаючи геть свою пиху і свій звичай згорда держатися... (Панас Мирний, III, 1954, 266). В звичаї у кого — хто-небудь має звичку щось робити. У них в гімназії — і хлопці часто плачуть, се у них в звичаї (Леся Українка, V, 1956, 403); Мати за звичай — мати звичку. Мали [бійці] за звичай голити один одному голови в усяких гумовах. влітку і взимку (Олесь Гончар, III, 1959, 264); Своїм звичаєм — як звичайно, як завжди. Коли настає вечір і стемнілося добре, вони [сови] вилетіли своїм звичаєм на польовання [полювання] (Іван Франко, IV, 1950, 108).

3. тільки одн. Ввічливість, пристойність у поведінці, манерах, дії. Потішаються [Захарій і Васька] діточками своїми, а найбільш їх послухнянством, звичаєм і що до усього доброго ретиві (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 365); Родом був він із самої низоти [низів], та звичаєм своїм і душею високою всіх в очах князівни переважував, і загорілася вона до нього скритою жагою (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 251).
 Для звичаю — заради ввічливості, пристойності. Може, хто й впізнав Івана, Та боявся свого пана, А Іван царя впізнав, Для звичаю лиш питав (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 25); Звичаю навчати (вчити) — виховувати ввічливим, пристойним. Молилася [Україна], турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала (Тарас Шевченко, I, 1963, 221).

4. перев. мн. Правила достойної поведінки, прийняті в певному середовищі. [Панса:] Ти взяв її від мене в звичаях добрих виховану, чесну, римлянку справедливу — чим же стала вона в твоєму дому [домі]? (Леся Українка, II, 1951, 456); — Як він намагався вивчити всі тонкощі ґречності, всі звичаї, опанувати латинь й закони шляхетської честі! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 476.

Коментарі (0)