ЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Який нічим не виділяється
серед інших, не має яких-небудь специфічних,
визначних особливостей, якостей; простий. [Антей:] Ти
оганьбив свій хист. З богині [статуї] ти зробив товар
звичайний (Леся Українка, III, 1952, 438); Целя повинна була
якнайшвидше розсортувати [листи] — окремо звичайні,
а окремо рекомендовані (Іван Франко, II, 1950, 313); Андрій
і Денис наймали кімнату в звичайній селянській хаті
(Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 160); Василина.. на очах ставала
справжньою дівчиною, красивою взимку, звичайною в
гарячу пору сільської роботи (Михайло Стельмах, II, 1962, 273);
Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають
таємного й великого змісту (Юрій Яновський, II, 1958, 48);
// Буденний, прозаїчний. Моє незадоволення, мої
турботи — все це таке натуральне, таке звичайне
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 182); Живих повернув голову на голос
і побачив у кутку літнього капітана.. з дуже звичайною,
прозаїчною зовнішністю (Ле і Левада, Південний захід, 1950,
231);
// у знач. ім. звичайне, ного, сер. Те, що є буденним,
прозаїчним. Під пером талановитого художника слова
промовистим буває навіть звичайне (Радянське літературознавство, 7,
1965, 58).
2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного
для кого-небудь; звичний. Літак і електрика стали в
колгоспному селі звичайним явищем (Василь Кучер, Золоті руки,
1948, 176); Гостював саме того літа в учителів брат
учительки, Докії Петрівни, — художник. Річ звичайна.
Але на глухому селі й це подія — балачок про нього!
(Андрій Головко, II, 1957, 191);
// Який вважається
нормальним. Консисторія знала, що о. Артемій бере за треби
звичайну плату (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 169); І ви бачили,
і я бачив — і в кінохроніці, і в кінофільмах фіксування
матчів, — і в звичайній дії, і в затриманій (Остап Вишня,
I, 1956, 406); І навіть мармур, дуже крихкий при
звичайних умовах матеріал, при великих тисках виявляє
також деяку пластичність (Методика викладання фрезерної справи,
1958, 34);
// Загальноприйнятий. Навряд чи я був
хорошим вихователем у звичайному розумінні цього слова
(Олександр Довженко, I, 1958, 14); Рішення партійних організацій
про накладення стягнень на членів і кандидатів у члени
цих партійних комітетів та членів ревізійних комісій
приймаються у звичайному порядку (Статут КПРС,
1961, 9);
// Загальновідомий. — Тая знаю, що у них
цей рік має п'ятнадцять місяців. — Як п'ятнадцять?
— А так... Окрім звичайних дванадцяти, додалося ще
три німецькі; терпень, холодень і голодень (Олесь Гончар, III,
1959, 270).
3. Який завжди відбувається або часто буває,
зустрічається, повторюється; постійний, повсякденний.
Спектакль починався добропристойно, але після звичайного
скандалу брата публіка розходилась і вистава
обривалась (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 19); Таким Денис був
лише на полюванні, а в звичайному житті — ледацюга
з ледацюг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 240); Чай і вечеря вже були
на столі. Степанида Петрівна сіла на своє звичайне
місце (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 45);
// Характерний,
типовий для кого-, чого-небудь. Над селом стояв
звичайний в осінню пору туман (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353); Раніше,
коли бувало на маршах або вночі під час тісняви на
переправах виникали звичайні в таких випадках сутички
між їздовими різних частин, Хома тримався подалі від
гріха (Олесь Гончар, III, 1959, 202).
Більше (менше, раніше, пізніше і т. ін.) [від]
звичайного — більше (менше, раніше, пізніше і т. ін.),
як завжди. Марко справді не тривожив його вночі, і він
прокинувся другого ранку пізніше від звичайного (Іван Микитенко,
II, 1957, 324).
4. розм. Вихований, ввічливий. Якось вони собі
гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички, та й понесли
Додому матерям на дрова. Звичайні діточки! (Тарас Шевченко,
II, 1963, 367); Була [дівчина].. не тільки вродлива, а ще
й звичайна та честива (Боккаччо, Декамерон, перекл.
Лукаша, 1964, 327);
// Уважний до кого-, чого-небудь,
делікатний. — Панове молодці! — каже [Олеся], —
змалечку зазнаю, що ви були у всякому ділі звичайні й обачні;
не сподівалась я од вас, козаків, таку собі наругу мати!
(Марко Вовчок, I, 1955, 24).
▲ Звичайний ступінь, грам. — назва форми
прикметників або прислівників, що є вихідною при зіставленні
з іншими ступенями порівняння. Вищий ступінь
прикметників утворюється від основи чи кореня першого,
звичайного, ступеня додаванням суфікса -іш або -ш
(Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 378).