в означеннях
Тлумачення, значення слова «звиклий»:

ЗВИ́КЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до звикати. Звиклий стояти на боці скривдженого, Наливайко в ту ж мить відчув, що мусить допомогти втікачеві (Іван Ле, Наливайко, 1957, 307); Поступово його руки, звиклі в дитинстві тримати косу, привчаються бити молотом (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 77); Раптом машина стала. Чого це? Пасажири, очевидно звиклі вже до таких зупинок, заворушилися, дістаючи гроші (Юрій Мокрієв, Сто.., 1961, 105); Грудки землі сиплються їй у черевики, нога, не звикла до нерівного ґрунту, спотикається (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 436); Не доходячи до свого подвір'я, вона звиклою до лиха душею відчула нове горе (Михайло Стельмах, I, 1962, 34); Жив [Любчик] у будиночку, поставленому батьком, годувала його звикла до їхньої сім'ї домробітниця, на руках якої він виріс (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 159).

2. у знач. прикм. До якого звик хто-небудь; повсякденний, добре знайомий; звичний. Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 282); Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий, Музики звиклої струну як оживить? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 226).

3. у знач. прикм. Призвичаєний до чого-небудь, натренований. Вмить навів [мисливець] рушницю Звиклою рукою (Павло Грабовський, I, 1959, 214); Усе нібито було спокійно, але звикле козацьке око помітило, як зірвалися з болота дикі качки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 138); Звиклим вухом він чув вдалині шум (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 5).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 472.

Коментарі (0)