в означеннях
Тлумачення, значення слова «звисати»:

ЗВИСАТИ, аю, аєш, недок., ЗВИСНУТИ, ну, неш; мин. ч. звис, ла, ло; док.

1. Висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями (про предмети). В кутках із стелі звисало павутиння (Андрій Головко, II, 1957, 95); Роздутими язиками звисають з них [дзвонів] нерухомі залізні макогони (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 40);
//  Бути, ставати опущеним; спадати. Усе, бувало, в нього Звисав вус один, а другий, щоби тон Геройський задавать, угору пнеться строго (Максим Рильський, II, 1946, 171); Він був без піджака, один рукав сорвчки підкочений, а другий — так звисав (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 34); Рука, простягнувшись уперед, раптом звисла безсило (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 376).

2. Відтягуючись, відвисати; обвисати. Коло мене стояв якийсь чорний панок з блідим обличчям, ще недавно, видимо, гладкий. Жовті мішки під очима й на щоках звисали так само вільно і непотрібно, як і його одежа, широка, потерта, немов чужа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 403); Опустився [генерал] в крісло. Нижня губа його все ще звисала донизу (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 72).

3. Бути розташованим, висіти, нависати над ким-, чим-небудь. Стеля звисала так низько, що Люда відчувала, як торкається її волоссям (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 143); Зверху погрозливо звисали вугласті брили кварциту (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 196); Віти в сивім інеї звисли над вікном (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 91); Сіре туманне небо звисло над містом (Анатолій Шиян, Магістраль, 1934, 53);
//  на що. Опускатися, насуватися на що-небудь. Здоровенні чорні вуса звисали йому аж на груди (Іван Франко, VIII, 1952, 21); Мокрі пасма чуба безладно звисають на очі, і він з натугою підіймає руку, щоб відкинути її (Олесь Гончар, Новели, 1954, 20); Очіпок зовсім звис на очі, волосся посіялось по шиї (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 115);
//  над чим. Виступати, нависаючи якоюсь частиною, кінцем над чим-небудь. Її хата одним причілком упиралася в косогір, а другим — звисала над потічком (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 134); Часом гусениці тракторів уже звисали над глибокими урвищами, гармати мало не зривалися в кам'яні безодні (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 260).

4. Згинаючись, нахилятися, схилятися низько. Рожо похилила голову, .. звисала та шептала: сонечка, ой сонечка! (Василь Стефаник, II, 1953, 42); Висока лугова трава важко звисає на стежку під вагою іскристої роси (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 91); Над головою в Степана звисла фігура офіцера (Григорій Епік, Тв., 1958, 530);
//  Нахилятися, перегнувшись через що-небудь. З задимленої вирви вікна звисає головою вниз патлатий білявий німець (Олесь Гончар, III, 1959, 277);
//  через що. Бути перекинутим через що-небудь і спущеним униз. Барвисті килими звисали через бильця балконів (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 376); Я намацав каната, який для чогось звисав через борт (Юрій Яновський, II, 1958, 83).

5. Зачепившись, утримуватися на чому-небудь у висячому положенні. На бруньках лип сережками звисають прозорі, синюваті краплини (Михайло Стельмах, I, 1962, 45);
//  Повисати усією своєю вагою, усім тілом на чому-небудь, спиратися на щось. Дмитро вже остаточно вибився з сил. Він обм'якло звисав на зв'язаних руках, ледве ворушив головою і час від часу, видно було, зомлівав і втрачав свідомість (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 92); Ярина нагнула собі високу, прутку ліщину і звисла на їй (Леся Українка, III, 1952, 738); На бильцях звисло кілька курортників з рушницями. Стріляли в три мішені (Олекса Десняк, Опов., 1951, 14);
//  Спадати, не облягаючи стану, плечей, бути великим для кого-небудь (про одяг). Старомодний піджак жовтої чесучі на перламутрових ґудзиках розхристано звисав на худих плечах професора (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 86); Одяг звисав на ньому, як на жердині (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 167).

6. Триматися якийсь час у повітрі, нерухомо або повільно пересуваючись. По висоті над бойовими порядками піхоти звисають ракети і в'януть, падаючи, як зітнуте сліпуче волоття (Олесь Гончар, III, 1959, 49); Ущербний місяць в небі звис, Мов чайчине крило (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 104);
//  Лунати, чутися (про звуки). Схвальний сміх козацтва і міщан звисав над площею (Яків Качура, Вибр., 1947, 276); Зараз мала відбутися надзвичайна наукова подія. Приглушений гомін звис над юрбою (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 239).

7. перен. Виникаючи, з'являючись, загрожувати кому-, чому-небудь (про небезпеку, біду і т. ін.). Бояри говорили і горлали так, ніби й війни на світі не було, немовби й не звисала небезпека над московською державою (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 579).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 473.

Коментарі (0)