в означеннях
Тлумачення, значення слова «звисока»:

ЗВИСОКА, присл.

1. З височини, згори. Пролітав буйний вітер в пустині.. Закрутились пісковаті вихри, Простяглись геть під небо високе, Наче велети люті, страшнії, І розсипались, впавши звисока (Леся Українка, I, 1951, 128); Блискавки різали сутінь, гроза вирувала, звисока спускаючи на землю довгі смуги дощу (Микола Олійник, Леся, 1960, 67);
//  З високого або вищого місця. І вона з ґанку впала звисока, — аж в очах їй зірки (Андрій Головко, II, 1957, 177).

2. З почуттям власної переваги, зарозуміло, гордовито, пихато. Він [В. І. Ленін] нещадно бичував тих, хто звисока ставився до мас, хто хотів тільки учити їх, забуваючи про необхідність учитися у них (Ленін, Коротка біографія, 1955, 249); Районні музиканти звисока позирають на своїх ковалівських колег, але тим байдуже (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 157);
//  Зневажливо, з презирством. Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його «лужицьким поетом» (Максим Рильський, III, 1956, 396); Іван Васильович дивився на німця звисока, як на кузьку (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 335).

3. Піднесено, пишномовно. Проценко був як стіна білий і божевільно розводив по боках очима. Він то починав звисока розмову, то, зразу рвучи її, переводив на жарти (Панас Мирний, III, 1954, 290).

4. рідко. Високо. Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли.. спадає з дерева, останнє пожовкле листя і звисока над деревами та хатами блукає в блакитному сяєві, як намітка біле, бабине літо (Степан Васильченко, I, 1959, 155).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 474.

Коментарі (0)