ЗВИТЯ́ГА, и, жін., уроч.
1. Перемога в бою, у війні.
[Гелен:] Я певен був, побачивши те військо
[лідійське], ..що еллінам, потомленим війною, знесиленим
облогою, не встоять проти царя, жадібного звитяги
(Леся Українка, II, 1951, 295); Богдан.. Здіймає вгору
булаву: — Вперед, братове, я вже бачу Наступну радість
в нас гарячу, Звитягу військ моїх нову! (Ярослав Шпорта, Вибр.,
1958, 496);
// Героїчний подвиг. Отоді твої нам сили
дуже, дуже придадуться — як співця, як піснетворця,
як натхненника звитяги (Павло Тичина, II, 1947, 22); У творі
[«Великі перелоги» М. Стельмаха] зображено картини,
які показують життя цілого народу. Це твір про народ,
про народні звитяги (Вітчизна, 6, 1961, 178).
2. Досягнення, успіх, здобуті подоланням труднощів у чому-небудь, наполегливою працею, демонструванням свого мистецтва і т. ін. [Ярослав (підводиться):] Хвала тобі, всесвітній переможче, На струнах ти ще краще, ніж в бою, Здобув собі звитягу найдорожчу, Дівоче серце, горлицю твою (Іван Кочерга, Я. Мудрий, 1946, 63); Україно, мускуляста трудова державо! Сяють на твоєму ошатному вбранні золоті зірки героїчних подвигів і трудових звитяг (Літературна Україна, 27.V 1964, 5).