ЗИРК, присудк. сл., розм.
1. Уживається за знач. зиркнути. За стіл сіла обідати [дівчина], а сама у віконце усе зирк та зирк, чи не йде Василь (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 52); Маруся спустила очі долі й зачервонілась, як маків цвіт, потім підвела очі й — зирк на чорнобривого (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 33).
2. Уживається для вираження раптовості, несподіваності настання або вияву чого-небудь. — А там, козаче, зирк! ні відсіль, ні відтіль, — Кирпата свашка — гульк у хату! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 126); [Палажка:] Випливла я на берег, коли зирк, їде наш урядник (Степан Васильченко, II, 1960, 167).