Словник української мови

ЗИРКАТИ, аю, аєш, недок. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати і не смів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 431); Діти зиркали швидкими очима то на вчительку, то на фотографію (Василь Кучер, Черв вогонь, 1959, 7);
//  по кому — чому. Швидко переводити очі, погляд, намагаючись побачити, роздивитися кого-, що-небудь. Гелда уважним оком зиркав по натовпу (Іван Багмут, Опов., 1959, 19).